Кам'янець-Подільський історичний

Додав(ла) Пагор Валентин on 22.05.2010

На конкурс

Однією із важливих та архітектурно величних релігійних споруд у Кам’янці-Подільському був Казанський собор. Історія храму вивчалась широким колом дослідників: істориками, архітекторами, краєзнавцями. Сьогодні науковцями розробляється проектна документація по відновленню споруди та залишається проблема реалізації проекту відбудови.

Слід зазначити, що дослідженням історії храму займались та займаються як українські так і польські дослідники. Інформацію з історії храму можна черпати із праць таких науковців як: Задорожнюк А., Петров М., Нестеренко В., Пламеницька О., Сецинский Е., Prusiewicz A., Benignus J. та інш. [1-10].

В 2007 р була опублікована робота Задорожнюка А.Б., Копилова С.А. та Петрова М.Б. «Казанський собор у Кам’янці-Подільському» (Кам’янець-Поліський: ПП Мошак М.І., 2007. — 52 с.) [1]. На сьогоднішній день це найпотужніше дослідження по історії Казанського собору. Вище згадані науковці простежили історико-архітектурну еволюцію споруди (XVIII – XIX ст.), дослідили утримання та господарське життя храму і монастиря, подали опис історії святині у 60-х рр. ХІХ по 30-х рр. ХХ ст.

Писемні джерела засвідчують, що до перебудови досліджуваного храму у православний, він належав католицькому ордену кармелітів босих [1, с. 7]. Кармелітів привела до Кам’янця зі Львова Катерина Цеклінська («Katarzyna Cieklińska») у 1623 р. Відразу вони почали збирати кошти на будівництво костелу. Костел був збудований та проіснував до приходу турків (1672 р.). Після його руйнації турки використали камінь на реконструкцію Замкового мосту та підземних склепінь перед колишнім храмом із заходу, які збереглися до наших днів («roku 1672 klasztor ów rozebrano i kamieni użyto na reparacje mostu łączącego fortecę z miastem») [10, с. 51].

У 1672 р., коли Кам’янець перейшов під владу Османської імперії, кармеліти місто змушені залишити. Вдруге вони з’явилися в місті на початку XVIII ст. Точно невідомо коли постала кам’яна святиня, знаємо, що перші кошти на її будівництво почали надходити у 1717 р. Загальне розташування святині в планувальній структурі Старого міста вперше відтворює невідомий автор на плані Кам’янця-Подільського 1753 р., а більш детальніше – Ян Шіллер, виконавець плану міста 1773 р. Так, архітектор Ольга Пламеницька вважає, що костел збудовано десь у 40-50-х роках XVIII ст. [10, с. 213]. Розтягнута у часі подія збудування храму пояснюється відсутністю в оперуванні авторки необхідної джерельної бази для точнішого визначення події. Ми можемо скоротити час зведення споруди до кінця 40-х рр. XVIII ст., так як автори ґрунтовної праці «Казанський собор у Кам’янці-Подільському» освячення нового храму датують 1750 р. Тоді освячення костьолу на честь Божої матері і св. Йозефа здійснив кам’янецький католицький єпископ Микола Дембовський [1, с. 11].

Не менш проблемною в історіографії залишається проблема визначення авторства архітектора, що проектував храм. Чи проектував монастирські приміщення та костел Ян де Вітте? На рахунок даного питання висувають свої припущення Є. Ковальчик, З Горнунг, Є. Пламеницька, вказуючи на схожі елементи в традиції планування архітектора [5, с. 255-259]. Як зазначає О. Пламеницька: «костьол кармелітів був мало не єдиною сакральною спорудою в Кам’янці, яку Ян де Вітте збудував, а не перебудував…, тут більшою мірою могла проявитись композиційна свобода й витонченість архітектурного смаку зодчого» [6, с. 212]. Проте вагомих наукових доказів на підтвердження даного факту О. Пламеницька не надає, лиш посилається на перебування архітектора в місті у часи зведення храму. Тому вважати це твердження вірним безпідставно, адже варіанти випадковості і здогадок не служать засобом наукового обґрунтування.

Бенігнус Йозеф Ванат в статі опубліковані у збірнику «Paster і twerdza» наводить цінні дані, котрі будуть враховуватись при відновленні храму. На сьогоднішній день це найповніший опис вигляду храму (як зовнішнього так і внутрішнього) опублікований автором у розділі «Opis kościoła і klasztoru» (Опис костьолу і монастиря) [9, с. 332-335]. Даний опис був взятий за основу науковцями К-ПНУ ім. І. Огієнка при підготовці дослідження по Казанському собору та основні його частини публікується нижче.

Як відомо храм був дійсно надзвичайно красивим. Він виконаний у стилі бароко та повернутий презбітеріумом до вулиці Кармелітської. Особливий архітектурний вигляд мав його фасад зі східного боку, вміло гармонізований двома монументальними вежами по кутах. Фасад був поділений пілястрами і віконними переплетіннями на три поля у вертикальному напрямку та рельєфним профільно-прямокутним карнизом, який оперізував весь храм ззовні під дахом. На головному фасаді костелу розміщувалася статуя Матері Божої – Переможниці в короні та з жезлом у руці. Обидва боки фасаду фланкувалися чотирикутними триярусними вежами. Нижній ярус був оздоблений профільованими пілястрами. Вони увінчувалися іонійськими капітелями із звисаючими гірляндами. Центральні яруси містять зі всіх боків композиції колон з композитними капітелями. Вежі увінчувалися конічними куполами та хрестами [1, с. 12].

Оригінальною композицією відзначався фасад храму. На відміну від інших кармелітських храмів України, центральний фасад кармелітського костелу в Кам’янці був випуклим назовні і увінчувався напівсферичним тимпаном фронтону зі статуєю Матері Божої на вершині. На фасаді було розміщено 5 кам’яних скульптур святих на постаментах. А на вежах звисали 3 бронзові дзвони («zwisały 3 dzwony») [9, с. 333], один із яких був помітно більшим від двох інших. Перед фасадом на кам’яних п’єдесталах і колонах височіли статуї пророків Іллі та Єлісея, духовних покровителів створення ордену [1, с. 12-13].

Особливо вражає опис внутрішнього оздоблення храму, яке було досить багатим. Довжина нави сягала 50, а ширина – 14 ліктів. Під вежами розміщувався «бабинець» розмірами 14 x 4 ліктя («Pod wieżami był «babiniec» o wymiarach 2×4 łokcie») [9, с. 333]. Над вхідним кам’яним порталом, на кам’яних стовпах, здіймався хор, де розташовувався орган з двома міхами у бароковій інтерпретації, вирізьблений з дерева. Балюстрада фарбована, з позолоченими вазонами. Головна нава і презбітеріум знаходилися під циліндричним склепінням з люнетами. Інтер’єр освітлювався 10-ма вікнами, обрамленими ззовні тесаним камінням. Підлога була кам’яною. У презбітеріумі головний вівтар розміщувався на 3-х мармурових сходинках з бароковою надбудовою різаної роботи, з архітектонічним ківорієм (вівтарні сіни). Він складався з 4-х позолочених колон і пілястрів з композитними капітелями, що підтримували регулярно розташовані балки з напівкруглими частинами розірваного фронтону, на яких містилися динамічні постаті ангелів. В центрі розірваного фронтону височіло об’ємно-просторове зображення з символом Духа Святого в постаті голубки на тлі золотих променів сонця [1, с. 13].

Посередині завівтарного тла звеличувався художній образ Матері Божої Переможниці, виконаний на полотні, з позолоченою короною та з карбованим окладом з срібла і жезлом у правій руці. На карнизах між колонами розміщувалося 8 фігур різаної роботи невідомих святих кармелітського ордену бежевого кольору з пастирськими атрибутами та з книгами в руках [1, с. 14].

Не менш прекрасним були вівтарі, які мали оздоблення та картини святих. В наві храму було 16 різьблених лавок натурального кольору, а також 8 менших в різних частинах храму. Там же знаходилося 4 сповідальниці, також виконані у стилі бароко. У підземеллях храму розташовувалися 2 поховальні крипти, призначені для монахів і служителів (добродіїв) монастиря [1, с. 15].

Була влаштовано також бібліотека з двома вікнами на вулицю. Є дані, що на 1816 р. бібліотека мала 244 книги, серед яких: 90 томів з проповідями, 40 духовних, 26 з спекулятивної теології, 24 з моральної теології, 14 історичних, 30 зі сфери святого Письма і 20 служебників. При монастирі були кімнати, де проживали служителі костелу (монахи). На першому поверсі споруди знаходилися: монастирська брама (хвіртка), дві кімнати для гостей, велика їдальня з трьома вікнами і піччю, кухня та пекарня з чотирма вікнами, комірка, келія з одним вікном і піччю, котра обігрівала два приміщення. Далі розташовувалася велика ризниця з шафами і комодами, в яких зберігався одяг для літургій [1, с. 16].

Після ліквідації кам’янецької католицької дієцезії царським указом від 17 вересня 1866 р., монастир та костел кармелітів босих було ліквідовано. З наступного року приміщення монастиря розібрали, а храм почали перебудовувати у православний [1, с. 22]. Що і описує О. Прусевич: «Wr. 1878 pzerobiono kościoł na crkiew katedralna», (В 1878 р. костьол перероблено на собор Кафедральний) [10, с .51].

Задорожнюк А.Б. описуючи діяльність подільських архітекторів ХІХ ст. відзначає, що перебудову кармелітського костелу у Казанський собор здійснив Дмитро Освальд. Робота тривала з 1867-1878 рр. Найперше, що зробили будівельники, вони прибрали з фасаду храму кармелітських святих, а також їхніх пророків з постаментів перед вхідним порталом і організували до нього вхід з боку вулиці. Проте вежі продовжували прикрашати його фасад [2, с. 267; 1, с. 23].

В серпні 1878 р. відбулось освячення вже нового храму у православний. Подія була настільки велична і значима для Поділля, що знаходимо її опис у ПЕВ: «можна сказати без перебільшення, що нічого урочистішого (ніж – В.П.) цієї церемонії не запам’ятали жителі Кам’янця, та навряд чи кому і доведеться бути свідком подібного торжества» (переклад) [8, с. 627]. Опис даної події – цінне джерело для вивчення історії повсякденності з релігійного життя міста та регіону. Для великих церковних свят (насамперед освяченні храмів) виділяємо наступні особливості: по-перше, наявність великої кількості прихожан (понад 2 тис.), як видно із джерела: «Всі вулиці і провулки, ведучі від старого до нового собору, заповнені були тисячами народу»; по-друге, проведення церковної ходи при «співі та дзвоні всіх церков»; по-третє, наявність у колі прихожан широкої соціальної сфери: гімназистів, військових, різночинців та інш. [4]. Такого роду події є цінним джерелом по вивченні духовної сфери населення регіону, тому до них потрібно ставитись з особливо глибокою шаною, як і до всієї церковної історії.

Відомий той факт, що на початку 90-х рр. ХІХ ст. у храмі на посаді соборного священика був Ю. Сіцінськиий, який в свою чергу відзначив, що «в левой галере собора помещается церковно-историческое древлехранилище, учереждиное Подольским Епархиальным Историко-статистическим комитетом в 1890 году» [7, с. 142]. Історик наголосив на тому, що з середини ХІХ ст. собор та його приміщення неодноразово реконструювалися [7, с. 157]. Врахування даного факту особливо важливе при складанні проектної документації по відновленню Казанського собору.

До 1920 р. храм діяв як Кафедральний православний собор міста [3, с. 62]. За більшовицької влади його називали не Казанським, а Українським собором. Саме 28 серпня 1920 р., в присутності великої кількості прихожан, у храмі вперше проводилася служба Божа українською мовою. В середині 30-х рр. XX ст. храм перестав функціонувати і протягом 1932-1933 рр. був розібраний. До речі, саме від цього часу збереглися креслення плану храму, які стали у пригоді дослідникам при відкритті залишків його фундаментів. [1, с. 25].

В процесі роботи над статтею було вирішено ряд наукових проблем, які окреслимо в наступних пунктах: по-перше, комплексно подано основні проблемні віхи історії храму паралельно з історіографічним дослідженням; по-друге, уточнено хронологічні рамки дати зведення храму до останньої половини 40-х р. XVIII ст., яка раніше була розтягнута у часових рамках; по-третє, поставлено під сумнів авторство архітектурного планування храму і монастиря Яном де Вітте; по-четверте, дано опис архітектурних особливостей храму та їх генезису крізь призму основних етапів перебудови; по-п’яте, вперше подано цінні відомості для історії повсякденності міста Кам’янця-Подільського та поставлено проблему відбудови храму.

Останніми роками проведено і археологічне дослідження храму Казанської Богоматері. З літа 2004 р. розпочалась робота з розкриття фундаментів зруйнованої споруди. Зокрема, протягом червня-липня 2006 р. була відкрита північна стіна храму, встановлено точні розміри будівлі та архітектурні особливості. На початок 2008 р. вдалось повністю розчистити фундаменти храму і зробити наукову фотофіксацію архітектурних деталей. Сьогодні триває робота із виготовлення проектної документації та програми здійснення консерваційних робіт.

Отже, в місті Кам’янці-Подільському проведена значна робота по відновленню сакральних споруд. Ми можемо спостерігати велич собору Олександра Невського і Троїцької церкви, котрі милують око як туриста так і кам’янчанина. На черзі Казанський собор, по відновленню якого вже зроблено історичне, архітектурне та археологічне дослідження. На сьогоднішній день проводиться збір коштів на його відбудову. Будемо сподіватись, що скоро постане з історії міста ще одна сакральна споруда Кам’янця-Подільського, котра додасть слави історичному місту.

Список використаних джерел

1. Задорожнюк А. Казанський собор у Кам’янці-Подільському / А. Задорожнюк, С. Копилов, М. Петров. — Кам’янець-Полільський: ПП Мошак М.І., 2007. — 52 с.

2. Задорожнюк А.Б. Подільські архітектори ХІХ ст. / А.Б. Задорожнюк // Освіта, наука і культура на Поділлі: збірник наукових праць. – Кам’янець-Подільський. 2004. – Т. 4. — С. 264-270.

3. Нестеренко В. Трагічні сторінки з історії релігійного життя Кам’янця-Подільського: маловідомі факти (до 70-ї річниці) / В. Нестеренко // Хмельниччина: Дивокрай. — 2005. — № 1-2. — С. 62-65.

4. Пагор В. Із освячення Казанського собору в Кам’янці-Подільському (30 серпня 1878 р.) / В. Пагор // Кам’янець-Подільський історичний [Інтернет-ресурс]. — 27.04.2010 — Режим доступу: http://kampod.name/iz-osvyachennya-kazanskoho-soboru-v-kamyantsi-podilskomu-30-serpnya-1878-r

5. Пламеницька О. Сакральна архітектура Кам’янця на Поділлі / О. Пламеницька — Кам’янець-Подільський: АБЕТКА, 2005. — 338 с.

6. Пламеницька О.А. Християнські святині Кам’янця на Поділлі / О.А. Пламеницька — К.: Техніка, 2001. — 304 с.

7. Сецинский Е. Город Каменец-Подольский. Историческое описание / Е. Сецинский. — К., 1895.

8. Торжество при освящении Казанского собора в Каменец-Подольске 30 августа 1878 г. // ПЕВ. — 1878. — N 18. — 18 сентября. — Отдел второй, неофициальный. — С. 627.

9. Benignus Józef Wanat ОСО. Zycie i działalność karmelitow bosych w diecezji kamieniecko-podolskiej w latach 1622 – 1866 // Paster і twerdza / Pod redakcja ks. Józefa Wołczańskiego. — Kraków – Kamieniec Podolski, 2001. — S. 323-356.

10. Prusiewicz A. Kamieniec Podolski. Szkic historyczny / Aleksander Prusiewicz — K., 1915. — 130 s.

Валентин Пагор, студент 3 курсу

історичного факультету

КПНУ імені Івана Огієнка,

редактор рубрик  ”Історія Кам’янця на Поділлі”

та “Історичні джерела” сайту: “Кам’янець-Подільський історичний”

Доречно:

1. До історії Казанського собору у Кам’янці-Подільському
2. Із освячення Казанського собору в Кам’янці-Подільському (30 серпня 1878 р.)
3. Дослідження вірменського храму св. Миколи XV-XVIII ст. у Кам’янці-Подільському
4. Короткий нарис з історії Свято–Троїцької церкви в Кам’янці–Подільському
5. Історія церкви Св. Георгія на Польських фільварках
6. Історія Кам’янець-Подільської фортеці
7. Дарча грамота Сінана про будівництво вірменської церкви в Кам’янці-Подільському (із досліджень Я. Дашкевича)

Категорії: Історіографія, Історія Кам'янця на Поділлі, Архітектура, Загальна, Конкурс, Сакральні споруди
Теги: історіографія, історія, архітектура, Казанський собор, Кам’янець-Подільський, костел-монастир кармелітів, Пагор Валентин, пам'ятка, план, розкопки, Старе місто, Фото, фундамент, Храм