Кам'янець-Подільський історичний

Додав(ла) Muza on 03.02.2012

Судово-правові відносини в наш час складають важливу ланку здійснення влади в державі. Вони покликані забезпечувати основи правового порядку в суспільстві. Проте, сьогодні, мабуть, доречно відмітити деякі суперечності у здійсненні окремих аспектів правосуддя в Україні. З метою кращого та досконалішого розвитку законності, на наш погляд, доречно звертутися до історії, тобто врахувати важливий досвід історичного минулого для сучасного.

Варто відмітити, що 1864 р. в Російській імперії було здійснено судову реформу.  Судові статути розроблялись в умовах крайної необхідності, оскільки соціальна, економічна та політична криза, в якій опинилася імперія в середині ХІХ ст., викликала до життя питання необхідності судової реформи. Запровадження селянської реформи, досвід Західної Європи були на боці укладачів судових статутів. Царський закон торкнувся усіх губерній імперії, зокрема й Подільської. В свою чергу зазнало змін і місто Кам’янець-Подільський як губернський центр.

1878 р. для боротьби проти державних злочинів був утворений інститут поліцейських урядників [1]. Із всіх губерній Російської імперії найбільшу кількість урядників було призначено у Волинській та Подільській губерніях (в основному – 200 осіб на губернію) [2]. Проте, на думку дослідників, створення нового поліцейського інституту було грубим порушенням судових статутів 20 листопада 1864 р.

У Кам’янці-Подільскому також існував інститут поліцейських урядників, що був безпосередньо досудовим знаряддям міського окружного суду [3].

Кожному поліцейському уряднику перед вступом на цю важливу державну посаду доводилося уважно знайомитися з спеціальною іструкцією. Саме ця  інструкція-стандарт є надзвичайно цінним джерелом для вивчення правопорядку м. Кам’янця-Подільського наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.

У фондах Відділу рідкісних видань Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка міститься перевидане «Руководство к изучению инструкции полицейским урядникам» [4]. Для більш глибшого та детальнішого розуміння зазначеного джерела, варто здійснити його структурний аналіз. Розпочато документ із складу чинів повітової поліцейської варти: 1) повітовий справник; 2) помічник справника; 3) станові пристави; 4) поліцейські наглядачі; 5) поліцейські урядники; 6) поліцейські вартові – групами та поодинці для дотримання «суспільного порядку» [5], спокою та безпеки.

Інструкція складається з окремих підпунктів. Коротко зупинимось на характеристиці основних з них. «І. Загальні обов’язки урядників» – важливий тим, що побіжно характеризує основні права при несенні державної служби поліцейськими урядниками. Зокрема, останні призначалися справниками по дільницях, що входили в склад станів (маються на увазі стани – адміністративно-поліцейські одиниці у складі повітів, до яких входили кілька волостей; управлялися становими приставами. – В.Р.). Поліцейські урядники, перебуваючи в беспосереднім підпорядкуванні становим приставам, отримували від них накази і зобов’язувалися звітувати перед ними по службі [6].

Перебуваючи на службі, урядники поліції зобов’язувалися проживати у віданих ними округах і без дозволу станового пристава не могли їх покинути. Разом з тим, урядники повинні були  добре вивчити місцевість, де вони виконували посадові обв’язки, а власне: розташування сіл, поселень, будинків, садиб; ознайомитися з місцями, де можуть переховуватися підозрілі особи та майно, яке було здобуте і продане шляхом, що, в свою чергу суперечило імперському законодавству [7].

В інструкції також вказувались ті моменти, коли поліцейським урядникам дозволялось застосовувати зброю. Це були лише окремі випадки: а) для того, щоб дати відсіч нападу; б) для того, щоб дати відсіч нападу, вчиненого з метою визволення арештантів чи заволодіння майном, грішми та цінними паперами; в) для захисту інших осіб від нападу, що загрожує їх життю, здоров’ю та свободі; г) при затриманні злочинця, який покидав межі тюремного ув’язнення [8]. Наслідком вищевказаних дій, якщо зброю було застосовано і проведенно затримання підозрілого, було письмове донесення, котре поліцейський урядник передавав через станового пристава у вищу судову інстанцію [9].

Характерною особливістю виконання посадових обов’язків поліцейського урядника було те, що він не мав права втручатися у дії волосних судів. Як наслідок – волосні старшини та сільські старости не стояли в підпорядкуванні поліцейським урядникам [10].

В наступному підпункті інструкції – «Обов’язки поліцейських урядників по охороні особистості і майнової безпеки, тиші, порядку, спокою» – знаходимо більш конкретні свідчення про дії поліцейських урядників у визначених для них службових дільницях. При несенні служби поліцейські урядники зобов’язувалися об’їжджати селища, поселення, села, фабрики і заводи власних дільниць (з метою виявлення підозрілих осіб. – Р.В.), а також ринки, сільські торги, ярмарки. Варту ж в зазначених місцях зобов’язані були нести поліцейські вартові і доповідати поліцейським урядникам [11].

За участю поліції передбачалося застосування всіх заходів, щоб поблизу церкви, особливо під час богослужіння, не виникало ніяких правопорушень – шуму, а також дотримання тиші і спокою. Також поліцейські урядники зобов’язувались стежити за тим, щоб на вулицях не дозволялася розпуста, пиятика, нецензурна лайка, азартні ігри в карти, кості, ремінець, орлянку [12].  Урядники зобов’язувалися вести нагляд за трактирами, «постоялими» дворами, винними лавками і іншими закладами, що ведуть торгівлю різними напоями. При народних бідствах (пожежі садиб, фабрик, заводів, лісів, полів) урядники вживали негайних заходів для порятунку потерпілих і їхнього майна [13].

Найбільш важливий для правопорядку в дільниці був пункт «ІІІ. Обов’язки поліцейських урядників з попередження і запобігання злочинів», що деталізував дії поліції при розслідуванні злочинів. Зокрема, урядники зобов’язувалися самотійно або через найкращих своїх вартових таємно стежити за людьми, котрі займаються вчиненням злочину або перебувають під наглядом поліції. Поліцейські урядники повинні були разом з вартовими стежити, щоб у їх дільницях не переховувалися біженці, безпастпортні та військові дезертири [14].

Отримавши свідчення про вчинення злочину, урядники зобов’язувалися повідомляти станових приставів і встановити причини злочину, його суть, визначити, в який день і час скоєно злочин, чи є постраждалі та хто, власне, його вчинив. Всі дані збиралися шляхом влаштування допиту без складання актів та протоколів (курсив наш. – Р.В.). Зібрані свідчення передавалися вище: судовому слідчому, товаришу прокурора і становому приставу [15].

До прибуття на місце судового слідчого чи станового пристава, урядники мали право арештувати підозрілого, при цьому обов’язково повинні скласти протокол події. Подальші дії щодо розслідування злочину поліцейського урядника в інструкції визначені: а) зобов’язуючись виявляти злочини, чини поліції, отримавши чи свідчення, проводили дізнання обставин; б) якщо ж результат позитивний, то справи передавалися у вищі судові інстанції: мировий  чи міський суди, земському начальнику, повітовому члену окружного суду чи судовому слідчому [16].

Найбільш доречний, на наш погляд, пункт в інструкції поліцейським урядникам є «IV. Про відповідальність урядників», де описано види відповідальності та система покарань за зловживання посадовими обов’язками. Зокрема, у випадку здійснення урядниками злочину, пов’язаного з його посадовим становищем, останній передавався суду згідно постанов Губернського правління. Значний інтерес становлять види покарань, що могли бути застосовані до поліцейських урядників. Так, За судовими вироками вони могли бути покарані: 1) за невиконання наказів вищих правових інстанцій – заслання в Сибір (Тобольська губернія) або ж відбування покарання у арештантських відділеннях строком на 2-3 роки; можливим був також більш ліберальніший варіант вироку – звільнення з посади; 2) за перевищення обов’язків чи протизаконність влади – перебування у фортеці строком до 8 місяців; 3) за взяття під варту підозрюваного без аргументованих доказів та фактів – 2 місяців тюрми або 10 років каторжних робіт; 4) за привласнення або витрату приватних або ж казенних коштів, банкових білетів, облігацій – грошові стягнення та відмова від посади [17]; 5) за підробляння фальшивих підписів – заслання в Сибір, 2-3 роки тюрми і віддача в арештантські виправні колонії терміном на 2,5-3 роки [18]. Хабарництво і здирництво каралися законом заслання в Сибір та позбавленням майна.

Отже, варто відзначити, що дане «Руководство к изучению инструкции полицейским урядникам» є одним з цінних джерел до вивчення історії правопорядку м. Кам’янця-Подільського кінця ХІХ – початку ХХ ст., а також корисним еталоном для покращення правового життя в Україні.

Використані джерела

1. Полное Собрание законов Российской империи. – Собрание второе. –        Т. LIII. – Отд. первое. – №58610.

2. Щербина П. Ф. Судебная реформа 1864 года  на Правобережной Украине. – Львов, 1974. – С. 130.

3. Детальніше див.: Особий наказ Каменец-Подольского окружного суда. – Каменец-Подольск, 1915. – Типография Подольского губернского правления. – С. 126-146.

4. Руководство к изучению инструкции полицейским урядникам. – Каменец-Подольский, 1911. – Типография Подольского Губернского правления. – 120 с. + приложения.

5. Там само. – С. 1.

6. Там само. – С. 2.

7. Там само. – С. 3.

8. Там само. – С. 4-5.

9. Там само. – С. 6.

10. Там само. – С. 7-8.

11. Там само. – С. 10.

12. Там само. – 12.

13. Там само. – 17.

14. Там само. – 20.

15. Там само. – С. 25-27.

16. Там само. – С. 29.

17. Там само. – С. 49.

18. Там само.

Рендюк Віталій

студент V курсу

історичного факультету

КПНУ ім. Івана Огієнка

Доречно:

1. Газета «Сім днів» як джерело до вивчення історії Кам’янця-Подільського в період державної незалежності України
2. Деякі документи до історії Кам’янця-Подільського в часи окупації міста (1941-1944 рр.)
3. Дробна І. АКВАРЕЛЬНІ ВЕДУТИ М. ТШЕБІНСЬКОГО ЯК ДЖЕРЕЛО ПРИ ВИВЧЕННІ ІСТОРІЇ КАМ’ЯНЦЯ-ПОДІЛЬСЬКОГО КІНЦЯ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ СТ. (за документальними листівками)
4. Молодь активно вивчає історію Кам’янця-Подільського
5. Малюнок-схема Кам’янця-Подільського 1684 р.
6. Про час заснування Кам’янця-Подільського в недавньому державному документі
7. До питань економічного життя Кам’янця-Подільського (із досліджень М.Б. Петрова, А.Б. Задорожнюка, С.В. Трубчанінова)

Категорії: Історичні джерела, Актові матеріали, Загальна, Писемні джерела
Теги: інструкція, джерело, кін. ХІХ – поч. ХХ ст., КПНУ імені Івана Огієнко, Подільска губернія, поліцейський урядник, правопорядок, Рендюк Віталій, студент