Камінь, що береже вірність та вічну любов
Додав(ла) Muza on 07.01.2010
Дужий козак, що стоїть під брамою. Фото Сергія Доманіцького
Стоїть під Міською брамою звитяжний кам’яний козак і вглядається вдаль, на фортецю чи бува не йдуть до міста вороги-нападники. Виявляється, сучасна статуя береже в собі давню легенду…
Завітала в місто знову осінь.
Виравали золотом хрести.
Зпкохані, що не побрались досі,
Чекати не хотіли до весни.
У церкві відбувалося вінчання:
Молодята йшли до вівтаря,
Щоб увіковічнити кохання -
Козацька донька з сином коваля.
Поклялись і в радості, і в горі
Бути разом й вірність берегти…
Тривожно задзвеніли раптом дзвони,
Заголосили в розпачі жінки.
Ввірвалися до церкви бусурмани -
В молитві всі ховались по кутках.
Свічки відбились в лезах ятаганів,
Вівтра і всі Святі на образах.
Але усе те швидко змилось кров’ю
Ні в чому неповинних християн.
Застигли від страхіття лише двоє,
Катруся і коханий Святослав.
Лиха і невблаганна була доля -
Життя пройшло, немов короткий сон.
Скріпилися в обіймахміцно двоє,
Щоби і смерть зустріти лиш разом.
Лилася з вівтаря кров по підлозі,
Стікала з стін та і з святих ікон.
Сягали краплі яничар невдовзі,
Пекли їх боляче, немов вогонь.
Скажені вони вибігли із церкви,
Замкнули двері, підпалили храм.
Згоріло все у тім багатті смертнім,
Лише вцілів зруйнований вівтар.
Лиш камінь із відбитком тої клятви,
Яку на нім залишила рука:
На віки вічні вірніст збервігати
Й любов, яка живила їх серця…
Його відніс один козак під браму,
Змужнілий був і дужий хоч куди.
Закохані, що камінь той торкали -
Благословення в Господа знайшли.
(Віршований текст легенди належить перу Комарової Ольги)
Доречно:
Loading ...
Коментарі
Залишити відповідь
Вам потрібно авторизуватися щоб залишити коментар, або зареєструватися