Кам'янець-Подільський історичний

2 травня 1891р. першосвященний Дмитрій – єпископ Подільський і Брацлавський, урочисто заклав перший камінь у фундамент майбутнього храму. Будівництво його було приурочено до сторіччя приєднання Поділля до Росії. Були присутні близько 100 осіб духовного звання, міська влада, військові, чиновники, міщани та учні гімназії. Храм зводився на добровільні пожертви православних людей, значні асигнування Священного Синоду та державних установ. Є відомості про участь у цій добрій справі святого Іоанна Кронштадського [2].

Термін закінчення будівництва переносився тричі. Храм не вдалося закінчити ані до першого призначеного строку – 21 квітня 1893р., сторіччя приєднання українських земель до Росії, ані до другого ювілею – сторіччя встановлення єпископської кафедри у 1895р. Причиною були непередбачені труднощі з грунтовими роботами і не заплановані фінансові витрати. Лише через шість з половиною років відбулося довгоочікуване його освячення. 24 листопада (за старим стилем) 1897р. у день пам’яті святої великомучениці Катерини, переосвяченний Іреней освятив головний престол храму. За основу образності ладу зовнішнього вигляду було взято візантійські архітектурні традиції. Сам же проект мав своїм прообразом храм Милостивої Божої Матері в Галеній гавані Санкт-Петербурга [3, арк. 1-3].

Штат церкви складався з двох священиків, диякона та двох псаломщиків. При церкві діяло Олександро-Невське братство. 30 грудня 1899 року при братстві відкрилася бібліотека-читальня, яка мала дати парафіянам можливість збиратися у часи дозвілля в теплому приміщенні для поповнення своїх знань релігійно-моральними та життєво-корисними відомостями. Парафіяни безкоштовно користувалися книгами, журналами і газетами [1].

Іконостас храму був двоярусним, виконаним московським майстром Ахапкіним. Священні споруди, Хрест і напрестольне Євангеліє були пожертвувані імператрицею Олександрою Федорівною.

Жовтневий переворот 1917 року призвів до відомих подій у житті Церкви. 3 вересня 1935 року на клопотання міської влади ЦВК України прийняв постанову про закриття Олександро-Невського собору  в Кам’янці-Подільському.  Це рішення з’явилося пост-фактом, оскільки ще 12 лютого 1935 року в місцевому часописі «Червоний кордон» з’явилася невелика замітка: “ Замість церкви – квітучий газон”[4, с. 63].

Звільнену площу мали використати під газон піонерського палацу, який передбачалося, відкрити у приміщенні тодішнього історичного музею, а там де стояла церква, мали побудувати театр. Остаточно церкву було розібрано наприкінці 1935 року, але театр так і не був побудований. У 1936 р. собор був підірваний у рамках антирелігійної політики [8].

За радянських часів тут влаштовувалася міська новорічна ялинка, був квітучий магазин і пивна «Чайка».

5 грудня 1992 році напередодні свята святого благовірного князя Олександра Невського, в Георгіївській церкві, яку нещодавно відродили,  з колишнього планетарія, був прочитаний канон святому благовірному князю Олександру Невському. Після служби деякі віруючі пішли на те місце, де колись був храм, але ніхто не знав як точно собор виглядав,  взагалі про те, що тут на вул. Лесі Українки (раніше вул. Ленінградська) був храм майже нікому не було відомо.

Відтак із пропозицією про встановлення Хреста на місці храму, звернулася миряни до настоятеля Георгіївської церкви отця Володимира. Через деякий час отець Володимир звернувся до Івана Ковальчука, мешканця с. Супруньківці, попросивши його допомогти Церкві у придбанні деревини для Хреста. Згодом Хрест був виготовлений В.В. Седельським, а 16 жовтня 1994 року став пам’ятним днем для багатьох віруючих кам’янчан. У цей день, при великому скупченні людей, архієпископ Ніконор, у співслужбі багатьох священиків провів урочисте освячення Хреста. А у грудні 1994р. з благословення Велико-преосвященного Никифора була створена ініціативна група мирян з відновленням храму Олександра Невського [2].

21 травня 1995 року під час урочистостей, присвячених 200-річчю Подільської єпархії, літургію біля Хреста відслужив Блаженний Володимир, митрополит Київський та «Всея України». У завершенні до пастви він виголосив надію, що відновлення собору – це  символ відродження храмів наших душ [3, арк. 1-4].

7 червня 1995р. будівельниками «Промстрой-1» общині було подаровано списаний вагончик, який і став “храмом” для віруючих. У ньому община провела тяжку зиму 1995-96рр. Навесні 1996р. вагончик уже не вміщував усіх бажаючих, служба знову була перенесена під відкрите небо – до Хреста [7].

У вересні 1995 року місцева влада передала земельну ділянку в постійне користування громаді храму святого Олександра Невського. На місці квітучого магазину був зведений тимчасовий храм, який згодом було перебудовано та освячено на честь св. мучениць Віри, Надії, Любові та їх матері Софії. Будівництво йшло рекордними темпами і восени вже з’явилася коробка майбутньої церкви і недільної школи. 13 жовтня 1996 році, ще в сирому не біленому приміщенні відбулася перша служба, на якій разом із прихожанами були присутні представники місцевої влади. Однак це вже було приміщення, а не вагончик як до цього часу [2].

У 1997 році на Кам’янець-Подільську кафедру був призначений єпископ Феодор. Почалися роботи по відродженню храму святого Олександра Невського. Будівництво храму вимагало великих коштів. Багато людей відгукувалися на поклик церкви та внесли свою посильну пожертву. Але цього було замало для гідного втілення задуму. Як говорять у соборі: «Господь приклав на добру справу ктиторства Василя Миколайовича Цуглевича, вклад якого Церква завжди буде згадувати молитовно» [3, арк. 1-4].

15 липня 1997 року був викладений мозаїчний тротуар біля Хреста, а до кінця листопада біля входу до церкви була викладена цементною плитою.  Розпочалося обладнання другого поверху, закуплено сантехніку, проведено воду. Оздоблені роботи продовжилися аж до свята 100-річчя від дня освячення церкви, яке з урахуванням ведення нового календаря змістилося на два тижні і припало на 6 грудня, тобто свято на честь святого благовірного Олександра Невського [2].

Таким чином, відновлений собор Олександра Невського має неовізантійський стиль, має позолочений купол та чотири під-куполи з кожного боку, а над західним входом є невелика дзвіниця. Понад усі старання майстрів повне відтворення оздоблення в середині храму не вдалося, жодних ескізів не залишилося. Будівельники працювали за фотографіями, стіни прикрасили малюнками на біблійні теми, вражає іконостас, він як і колись двохярусний із зламом та позолотою, а ще мозаїчне зображення Богородиці зі шматочків коштовного металу.

“Якщо раніше храм розписували в академічному стилі, то зараз розпис храму це поєднання візантійського, болгарського та слов’янського стилів. Сам храм це як поєднання та зв’язок усіх православних народів, починаючи від Древньої Греції до нашого часу,” – за словами Отця Тарасія, ієрея собору св. Олександра Невського [6].

Однак, вже посвячення храму відбулося у 2011р. Зранку 12 вересня над древнім Кам’янцем лились малинові дзвони, сповіщаючи мешканців про велике духовне свято – освячення храму святого благовірного князя Олександра Невського (УПЦ МП). Тепер собор своєю красою та величчю по праву повертає собі звання православного символу Кам’янця-Подільського. Тому, 12 вересня 2011р. увійде в історію міста не просто як день відкриття та освячення храму, а як дата відродження духовності [5].

За словами священнослужителів, що через поєднання в одному храмі візантійського мистецтва з руським, вдалося показати зв’язок часів та простежити шлях православ’я від давньохристиянських борців за віру до останніх мучеників [6].

Таким чином, розглянувши історію відбудови собору Олександра Невського можна прийти до висновку, що порівняно за радянський час, коли був зруйнований храм і який не мав ніякої можливості для відновлення, то саме із здобуття Україною незалежності у 1991р. сприяло відновленню храму Олександра Невського у своїй пишній формі, в якій він є і до сьогодні.

2 травня 1891р. першосвященний Дмитрій – єпископ Подільський і Брацлавський, урочисто заклав перший камінь у фундамент майбутнього храму. Будівництво його було приурочено до сторіччя приєднання Поділля до Росії. Були присутні близько 100 осіб духовного звання, міська влада, військові, чиновники, міщани та учні гімназії. Храм зводився на добровільні пожертви православних людей, значні асигнування Священного Синоду та державних установ. Є відомості про участь у цій добрій справі святого Іоанна Кронштадського [2].Термін закінчення будівництва переносився тричі. Храм не вдалося закінчити ані до першого призначеного строку – 21 квітня 1893р., сторіччя приєднання українських земель до Росії, ані до другого ювілею – сторіччя встановлення єпископської кафедри у 1895р. Причиною були непередбачені труднощі з грунтовими роботами і не заплановані фінансові витрати. Лише через шість з половиною років відбулося довгоочікуване його освячення. 24 листопада (за старим стилем) 1897р. у день пам’яті святої великомучениці Катерини, переосвяченний Іреней освятив головний престол храму. За основу образності ладу зовнішнього вигляду було взято візантійські архітектурні традиції. Сам же проект мав своїм прообразом храм Милостивої Божої Матері в Галеній гавані Санкт-Петербурга [3, арк. 1-3].Штат церкви складався з двох священиків, диякона та двох псаломщиків. При церкві діяло Олександро-Невське братство. 30 грудня 1899 року при братстві відкрилася бібліотека-читальня, яка мала дати парафіянам можливість збиратися у часи дозвілля в теплому приміщенні для поповнення своїх знань релігійно-моральними та життєво-корисними відомостями. Парафіяни безкоштовно користувалися книгами, журналами і газетами [1].Іконостас храму був двоярусним, виконаним московським майстром Ахапкіним. Священні споруди, Хрест і напрестольне Євангеліє були пожертвувані імператрицею Олександрою Федорівною.Жовтневий переворот 1917 року призвів до відомих подій у житті Церкви. 3 вересня 1935 року на клопотання міської влади ЦВК України прийняв постанову про закриття Олександро-Невського собору  в Кам’янці-Подільському.  Це рішення з’явилося пост-фактом, оскільки ще 12 лютого 1935 року в місцевому часописі «Червоний кордон» з’явилася невелика замітка: “ Замість церкви – квітучий газон”[4, с. 63].Звільнену площу мали використати під газон піонерського палацу, який передбачалося, відкрити у приміщенні тодішнього історичного музею, а там де стояла церква, мали побудувати театр. Остаточно церкву було розібрано наприкінці 1935 року, але театр так і не був побудований. У 1936 р. собор був підірваний у рамках антирелігійної політики [8].За радянських часів тут влаштовувалася міська новорічна ялинка, був квітучий магазин і пивна «Чайка». 5 грудня 1992 році напередодні свята святого благовірного князя Олександра Невського, в Георгіївській церкві, яку нещодавно відродили,  з колишнього планетарія, був прочитаний канон святому благовірному князю Олександру Невському. Після служби деякі віруючі пішли на те місце, де колись був храм, але ніхто не знав як точно собор виглядав,  взагалі про те, що тут на вул. Лесі Українки (раніше вул. Ленінградська) був храм майже нікому не було відомо. Відтак із пропозицією про встановлення Хреста на місці храму, звернулася миряни до настоятеля Георгіївської церкви отця Володимира. Через деякий час отець Володимир звернувся до Івана Ковальчука, мешканця с. Супруньківці, попросивши його допомогти Церкві у придбанні деревини для Хреста. Згодом Хрест був виготовлений В.В. Седельським, а 16 жовтня 1994 року став пам’ятним днем для багатьох віруючих кам’янчан. У цей день, при великому скупченні людей, архієпископ Ніконор, у співслужбі багатьох священиків провів урочисте освячення Хреста. А у грудні 1994р. з благословення Велико-преосвященного Никифора була створена ініціативна група мирян з відновленням храму Олександра Невського [2].21 травня 1995 року під час урочистостей, присвячених 200-річчю Подільської єпархії, літургію біля Хреста відслужив Блаженний Володимир, митрополит Київський та «Всея України». У завершенні до пастви він виголосив надію, що відновлення собору – це  символ відродження храмів наших душ [3, арк. 1-4].7 червня 1995р. будівельниками «Промстрой-1» общині було подаровано списаний вагончик, який і став “храмом” для віруючих. У ньому община провела тяжку зиму 1995-96рр. Навесні 1996р. вагончик уже не вміщував усіх бажаючих, служба знову була перенесена під відкрите небо – до Хреста [7].У вересні 1995 року місцева влада передала земельну ділянку в постійне користування громаді храму святого Олександра Невського. На місці квітучого магазину був зведений тимчасовий храм, який згодом було перебудовано та освячено на честь св. мучениць Віри, Надії, Любові та їх матері Софії. Будівництво йшло рекордними темпами і восени вже з’явилася коробка майбутньої церкви і недільної школи. 13 жовтня 1996 році, ще в сирому не біленому приміщенні відбулася перша служба, на якій разом із прихожанами були присутні представники місцевої влади. Однак це вже було приміщення, а не вагончик як до цього часу [2].У 1997 році на Кам’янець-Подільську кафедру був призначений єпископ Феодор. Почалися роботи по відродженню храму святого Олександра Невського. Будівництво храму вимагало великих коштів. Багато людей відгукувалися на поклик церкви та внесли свою посильну пожертву. Але цього було замало для гідного втілення задуму. Як говорять у соборі: «Господь приклав на добру справу ктиторства Василя Миколайовича Цуглевича, вклад якого Церква завжди буде згадувати молитовно» [3, арк. 1-4].15 липня 1997 року був викладений мозаїчний тротуар біля Хреста, а до кінця листопада біля входу до церкви була викладена цементною плитою.  Розпочалося обладнання другого поверху, закуплено сантехніку, проведено воду. Оздоблені роботи продовжилися аж до свята 100-річчя від дня освячення церкви, яке з урахуванням ведення нового календаря змістилося на два тижні і припало на 6 грудня, тобто свято на честь святого благовірного Олександра Невського [2].Таким чином, відновлений собор Олександра Невського має неовізантійський стиль, має позолочений купол та чотири під-куполи з кожного боку, а над західним входом є невелика дзвіниця. Понад усі старання майстрів повне відтворення оздоблення в середині храму не вдалося, жодних ескізів не залишилося. Будівельники працювали за фотографіями, стіни прикрасили малюнками на біблійні теми, вражає іконостас, він як і колись двохярусний із зламом та позолотою, а ще мозаїчне зображення Богородиці зі шматочків коштовного металу. “Якщо раніше храм розписували в академічному стилі, то зараз розпис храму це поєднання візантійського, болгарського та слов’янського стилів. Сам храм це як поєднання та зв’язок усіх православних народів, починаючи від Древньої Греції до нашого часу,” – за словами Отця Тарасія, ієрея собору св. Олександра Невського [6].Однак, вже посвячення храму відбулося у 2011р. Зранку 12 вересня над древнім Кам’янцем лились малинові дзвони, сповіщаючи мешканців про велике духовне свято – освячення храму святого благовірного князя Олександра Невського (УПЦ МП). Тепер собор своєю красою та величчю по праву повертає собі звання православного символу Кам’янця-Подільського. Тому, 12 вересня 2011р. увійде в історію міста не просто як день відкриття та освячення храму, а як дата відродження духовності [5].За словами священнослужителів, що через поєднання в одному храмі візантійського мистецтва з руським, вдалося показати зв’язок часів та простежити шлях православ’я від давньохристиянських борців за віру до останніх мучеників [6].Таким чином, розглянувши історію відбудови собору Олександра Невського можна прийти до висновку, що порівняно за радянський час, коли був зруйнований храм і який не мав ніякої можливості для відновлення, то саме із здобуття Україною незалежності у 1991р. сприяло відновленню храму Олександра Невського у своїй пишній формі, в якій він є і до сьогодні.