ПЕТРОВ М.Б. КАМ’ЯНЕЦЬ-ПОДІЛЬСЬКИЙ ЕПОХИ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ ТА РАННЬОЇ НОВОЇ ДОБИ У НАУКОВОМУ ДОРОБКУ Я.Р.ДАШКЕВИЧА. (частина 1)

Додав(ла) Михайло Петров on 27.12.2009

Dashkevich

Ярослав Дашкевич

У цій публікації мій батько, професор Микола Борисович Петров, досліджував науковий доробок Я.Дашкевича в царині кам’янецьких старожитноситей XIV-XVIII ст.

Історична спадщина Кам’янця-Подільського XV-XVIII ст. привертала увагу не одного покоління істориків. Особливе місце у їх когорті посідає відомий український історик Я.Р.Дашкевич. Історії міста науковець присвятив понад півсотні праць, котрі написані на численній археографічній базі. Дослідник вивчав різні аспекти кам’янецьких старожитностей: час започаткування міста, його археографічна спадщина XIV-XVIII ст., роль Кам’янця у внутрішній і зовнішній торгівлі України, питання соціальної і “націотопографії”, історія вірменської громади та інші. На жаль, запропонована тема не знайшла висвітлення в історіографії, хоча окремі її аспекти привертали увагу істориків [1].

Особливо важливим і досить актуальним сьогодні залишається питання, якої точки зору дотримується Я.Дашкевич щодо часу виникнення Кам’янця. Аналіз праць вченого дає підстави стверджувати, що історик цілком об’єктивно відкидає найдавніші писемні свідчення про місто, пов’язані з 1062 р. З’ясовується, що ця дата з’явилася в середовищі вірменських істориків на початку 60-х рр. ХХ ст., отримала прихильність і серед українських науковців та краєзнавців, які заснування міста відносили до кінця XI – початку XII ст. [2], а найдавнішу писемну згадку про нього пов’язували з 1062 р. [3] На основі цієї дати у 1962 р. громадськість Кам’янця-Подільського святкувала його удаване 900-річчя, а у 1987 р. – 925-річчя. Я.Дашкевич на підставі скрупульозного вивчення архівних документів XI-XVI ст. довів, що 1062 р., “як найдавніша писемна згадка про Кам’янець”, – це наслідок сфальсифікованої львівськими вірменами у XVI ст. грамоти на їх міське право, на самоврядування їхньої громади, та на вільне зайняття ремеслами і торгівлею. Науковець з’ясував, що згадана грамота виникла в середовищі львівських вірмен у другій половині XVI ст. Саме тоді між католицькою та вірменською грома¬дами Львова велася гостра боротьба за різні привілеї. Представники польського патриціату, намагаючись обмежити торгівлю вірмен, стверджували, що вірмени не можуть вважатися рівноправними мешканцями по відношенню до місцевих жителів Львова, оскільки вони були пізніми прибульцями до міста. Вірмени ж доводили, що вони є давніми жителями Львова і Русі. І, як наслідок, – виникла сфальсифікована ними грамота, на основі якої королем було прийнято судову ухвалу на користь вірмен. У 1641 р. ця грамота в латинському перекладі була вписана до Коронної метрики з довільною датою – 1062 p., чим формально стверджувалася її достовірність [4]. Вважаємо, що 1062 роком вірмени намагалися “засвідчити” своє перебування на Русі ще до зруйнування тюрками у 1065 р. їхньої столиці – міста Ані.

Експертиза у XVII ст. не проводилася. Я.Дашкевич аргументовано довів, що 1062 р. вперше ввів у науковий обіг французький сходознавець, місіонер і дипломат Луї Марі Піду Де Сент-Олон (1637-1717 pp.), який провів у середовищі вірмен України близько десяти років і залишив про них у своєму щоден¬нику різні свідчення. З’ясовується, що Кам’янець 1062 р. з’явився у Марі Піду при вивченні ним питання що¬до часу появи вірменських колоній в Україні. Піду належить думка про те, що вірменські громади виникли в Криму і на Русі в XI ст., після знищення тюрками їхньої столиці міста Ані (1065 p.). Саме Піду ввів у науковий обіг легенду про запрошення вірмен на Русь з Коронної метрики [5]. Звичайно, оригінал грамоти не виявлено, не вдалося ідентифікувати князя Федора Дмитровича, який, начебто, здійснював запрошення вірмен з реально існуючою особою в історії Русі [6]. Крім того, у грамоті в Коронній метриці Кам’янець чи інші міста України навіть не згадуються. Текст грамоти такий: “Ось від великого князя Федора Дмитровича косогацьким вірменам (ті), які побажають сюди прийти (і) прийдуть мені на допомогу, і я дам вам волю на три роки, а коли будете мені підкорятися, поселиться хто де побажає” [7]. Я.Дашкевич вважає, що, окрім згаданої псевдо-грамоти у Коронній метриці з датою 1062 p., Піду використав ще й відомості вірменського мандрівника Симеона дпір Леаці (1586-1639 pp.), який упродовж багатьох років мешкав у Львові і у своїх “Дорожніх нотат¬ках” виклав концепцію про два шляхи міграції вірмен на Русь у XIII ст. – через Крим та Анатолію, про існу¬вання вірменських колоній в той час у таких містах як Львів, Луцьк, Київ, Володимир і Белз. Про Кам’янець згадки немає. Однак, невідомо з яких причин анійці XIII ст. у Симеона дпір Леаці, чомусь у Марі Піду пере¬творилися в анійців XI ст., які, начебто, були запрошені князем Федором на Русь і створили свої колонії у Києві, Львові, Володимирі, Луцьку, Кам’янці, Снятині та інших невказаних Марі Піду містах [8]. Не виключе¬но, що Марі Піду записав до числа названих міст Кам’янець тому, що у його часи в місті проживала найчисленніша в Україні вірменська громада, а воно було столицею Подільського воєводства. Думку Я.Дашкевича про те, що 1062 р. не має під собою реальної основи, підтримують науковці України та Вірменії [9].

Вірно мотивує історик і той факт, що не існує наукових підстав стверджувати про функціонування у 1250 р. в Кам’янці-Подільському вірменської Благовіщенської церкви св. Миколи, про надання польським королем кам’янецьким вірменам різних привілеїв у 1344 p., а також про діяльність у цій громаді окремого суду у 1350 p., оскільки ці свідчення не спираються на писемні джерела [10]. Говорячи, зокрема, про 1250 р., Я.Дашкевич стверджує, що він виступає фальсифікатом по відношенню до найдавнішої писемної згадки про Благовіщенську вірменську церкву у Кам’янці. Я.Дашкевич правомірно зауважує, що документально названа церква датується 1398 р. З приводу цього вчений спеціально опублікував в українському перекладі грамоту про її будівництво. В джерелі засвідчується, що 25 березня 1398 р. барон Сінан надав храму дарчу грамоту, у якій зазначалося, що він “… дав обітницю збудувати церкву імені святого Миколи-чудотворця. І тепер її закінчили. І дарую її Богові, святому престолові Просвітителя і наставникові цього краю” [11]. Звертаючись до 1350 p., Я.Дашкевич стверджує, що цю дату вірменський історик С.Рошка (1670-1739) помилково прочитав на печатці кам’янецького вірменського суду. 999 р. вірменської ери, який там значиться, відповідає 1549-1550 pp. н.е. [12] Не виявлено в писемних джерелах і такої дати як 1344 р. Науковець стверджує, що в ті часи Кам’янця, як міста в історичному розумінні цього терміну, ще не існувало, а вірменської громади – тим більше. У зв’язку з цим історик критично сприйняв інформацію тих дослідників XIX ст. (Д.Сініцький, М.Доронович), які намагалися стверджувати про функціонування у домонгольські часи на Руських фільварках православного монастиря, про розкопки його фундаментів у 1879 р. та ототожнення їх із залишками Вознесенського храму, про існування в ХІ-ХІІІ ст. вірменської Благовіщенської церкви [13] тощо. Я.Дашкевич доводить, що для утвердження названих версій у краєзнавців належної джерельної бази не існувало.

Науковець піддав сумнівам й результати археолого-архітектурних досліджень про “давньоруський Кам’янець” які проводила протягом 1964-1967 рр. Є.Пламеницька на території Старого замку. “На жаль, ці важливі знахідки не були належним чином опрацьовані, а публікацію одних лише профілів вінчиків давньоруської кераміки ХІ-ХІІІ ст. не можна визнати переконливою, оскільки подібні профілі зустрічаються також в кераміці більш пізнього часу”[14]. Крім того, Я.Дашкевич не сприйняв тверджень Є.Пламеницької про те, що наприкінці ХІІ – на початку ХІІІ ст., а також пізніше – середина-кінець ХІІІ ст. – у західній частині замкових укріплень була зведена 20-метрова кам’яна стіна з щілиноподібними бійницями, яка начебто використовувалася для стрільби з лука. Цим самим, як стверджує історик, Є.Пламеницька намагалася доводити, що „стіна могла з’явитися в часи до вогнепальної зброї, тобто не пізніше середини чи початку другої половини XIV ст.” Подібне датування може викликати лише подив [15]. Свою точку зору на те, що Кам’янця як міста не функціонувало у ХІІ-ХІІІ ст., Я.Дашкевич підтвердив і у 1992 р. на засіданні круглого столу, присвяченого виникненню міст України [16].

Час започаткування Кам’янця Я.Дашкевич відносить до почaтку 70-х рр. XIV ст., оскільки саме тоді, як на його думку, про місто з’явилися перші писемні свідчення (1374 р.) [17]. З цією датою, як стверджує автор, можна пов’язувати і виникнення в Кам’янці вірменської громади. Однак, оскільки грамота 1374 р. про надання Кам’янцю литовськими князями Юрієм і Олександром Коріатовичами привілею на самоврядування [18] дійшла до нас в копії XVI ст., то найдавнішу писемну згадку про вірмен, а логічно й місто, Я.Дашкевич відносить до 1388 р. [19] Саме в тому році, як запевняє науковець, католікосом (найвищий сан серед вірменських єпископів) Теодоросом ІІ було видано кондак (грамоту) до вірмен України, на основі якого він призначив львівським архієпископом Йовганнеса. В оригіналі грамоти, котра збереглася, перелічувалися вірменські парафії на українських землях (Львів, Кам’янець, Луцьк, Володимир, Київ) [20], які повинні були йому підпорядковуватися.

Певна заслуга Я.Дашкевича полягає і у тому, що він переклав з вірменської на українську мову найдавнішу частину “Вірменської хроніки” [21], з якої ми довідуємося про маловідомі сторінки з історії міста. Зокрема, в ній йдеться про 1430 р., під яким автор хроніки повідомляє про смерть литовського князя Вітовта, йдеться про 1444 р., коли в “Кам’янці була повінь, що знищила фортецю і забрала водяні млини [та] завдала великої шкоди країні – 22 березня”, говориться про 1498 р., у якому “Штефан, воєвода волохів, напав на Кам’янець і облягав [його] вісім місяців” [22] і т.д.

1. Петров М.Б. Історична топографія Кам’янця-Подільського кінця XVII-XVIII ст. (Історіографія. Джерела). – Кам’янець-Подільський: „Абетка-НОВА”. – 2002. – С.114-116; Винокур І.С, Петров М.Б. Кам’янець-Подільський кінця XII – початку XIII ст. за писемними та археологічними джерелами // Кам’янець-Подільський у контексті українсько-європейських зв’язків: історія і її сучасність. Збірник наукових праць за підсумками міжнародної науково-практичної конференції. – Кам’янець-Подільський, 2004. – С.3-4.
2. Александра М.Ф., Винокур І.С., Гарнага І.В., Коваленко Л.А., Ланевський В.П. Кам’янець-Подільський // Історія міст і сіл УРСР. Хмельницька область. – К., 1971. – С. 297-298.
3. Попов Л.К., Хотюн I.M. До історії Кам’янця-Подільського // УІЖ. – 1963. – С.103; Ростикус Р. 900-летие города Каменца-Подольского // ВИ. – 1963. – №4. – С.156; Тихомиров М.М. Про початок Кам’янця-Подільського // Прапор Жовтня. – Кам’янець-Подільський, 1962. – 25 жовтня.
4. Дашкевич Я. Р. Древняя Русь и Армения в общественно-политических связях ХІ-ХІП вв. Источники и исследования темы //Древнейшие государства на территории СССР. Материалы и исследования. – М., 1984. – С.190.
5. Там само. – С. 187.
6. Дашкевич Я.P. Грамота Федора Дмитровича (нарис з української дипломатики) // НІБ Арх. упр. УРСР. – 1962. – № 4. – С.9-14.
7. Дашкевич ЯР. Кам’янець-Подільський у вірменських джерелах XIV-XV ст. // Архіви України. – 1979. – №5. – С.62.
8. Дашкевич Я. Древняя Русь… – С.187.
9. Винокур І., Петров М. До початку Дашкевич Я.Р. Армянская колония в Каменце-Подольском в 50-60 годах XVI в. // Документы на половецком языке XVI в. (Половецкие акты армянского суда 1559-1567 гг.как исторический и юридический источник) // Документы на половецком языке XVI в. – М.: Наука, 1967. – С. 65.історії Кам’янця-Подільського… – С 114-115; Григорян В Р. История армянских колоний в Польше (армяне в Подолии). – Ереван, 1980. – С.50, 52-53.
10. Дашкевич Я. Розселення вірмен на Україні в ХІ-ХШ ст. // Український історико-географічний збірник. – К.. 1971. – Вип. I. – С.180.
11. Дашкевич Я.Р. Кам’янець-Подільський у вірменських джерелах XIV-XV ст. … – С.37.
12. Там само. – С. 162.
13. Дашкевич Я. Каменец – еще раз. // Russia Mediaevalis. – Műnchen, 1984. – T.V, 1. – S.8-9.
14. Там само. – С.13.
15. Там само. – С.15.
16. Дашкевич Я.Р. Виникнення міст України: міфи і реальність // УІЖ. – 1992. – №2. – С.8-13.
17. Дашкевич Я.Р. Армянская колония в Каменце-Подольском в 50-60 годах XVI в. // Документы на половецком языке XVI в. (Половецкие акты армянского суда 1559-1567 гг.как исторический и юридический источник) // Документы на половецком языке XVI в. – М.: Наука, 1967. – С. 65.
18. Kapiarz przywilejow miasta Kamieńca // Наукова б-ка АН ім. В. Стефаника у Львові. – Ф.Оссолінських. – № 2250/ІІІ. – С.1-2.
19. Дашкевич Я. Р. Древняя Русь и Армения… – С.183.
20. Там само. – С.183-184.
21. Дашкевич Я.Р. Кам’янець-Подільський у вірменських джерелах XIV-XV ст. … – С.58, 59, 63.
22. Там само. – С.63.

(Читати продовження).

Закладки:
  • Print
  • Digg
  • Sphinn
  • del.icio.us
  • Facebook
  • Mixx
  • Google Bookmarks
  • Blogplay

Доречно:

  1. ПЕТРОВ М.Б. КАМ’ЯНЕЦЬ-ПОДІЛЬСЬКИЙ ЕПОХИ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ ТА РАННЬОЇ НОВОЇ ДОБИ У НАУКОВОМУ ДОРОБКУ Я.Р.ДАШКЕВИЧА. (частина 2)
  2. Дарча грамота Сінана про будівництво вірменської церкви в Кам’янці-Подільському (із досліджень Я. Дашкевича)
  3. Петров М.Б. Квартали польської громади Кам’янця-Подільського ХV-XVIII ст. в історико-топографічній структурі міста (частина 1)
  4. Петров М.Б. Квартали польської громади Кам’янця-Подільського ХV-XVIII ст. в історико-топографічній структурі міста (частина 2)
  5. Петров М.Б. Квартали польської громади Кам’янця-Подільського ХV-XVIII ст. в історико-топографічній структурі міста (частина 5)
  6. Петров М.Б. Квартали польської громади Кам’янця-Подільського ХV-XVIII ст. в історико-топографічній структурі міста (частина 4)
  7. Петров М.Б. Квартали польської громади Кам’янця-Подільського ХV-XVIII ст. в історико-топографічній структурі міста (частина 3)

Коментарі

One Response to “ПЕТРОВ М.Б. КАМ’ЯНЕЦЬ-ПОДІЛЬСЬКИЙ ЕПОХИ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ ТА РАННЬОЇ НОВОЇ ДОБИ У НАУКОВОМУ ДОРОБКУ Я.Р.ДАШКЕВИЧА. (частина 1)”

Залишити відповідь

Вам потрібно авторизуватися щоб залишити коментар, або зареєструватися