ПЕТРОВ М.Б. ТОРГОВЕЛЬНІ ВІДНОСИНИ КАМ’ЯНЦЯ-ПОДІЛЬСЬКОГО З ДЕРЖАВАМИ ЦЕНТРАЛЬНО-СХІДНОЇ ЄВРОПИ У XV-XVII СТ. (частина 2)

Додано scorpion on 22.12.2009

Столиця-Великого-князівства

Столиця Великого князівства Литовського Вільно. Гравюра. ХVI cт.

(початок)

Друга половина XVI — перша половина XVII ст. в економічній історії Кам’янця — період швидкого піднесення. Незважаючи на татарські напади, стихії, епідемії і т.п., торгівля розвивалася. Цьому процесові саморозвитку частково сприяла й політика польських королів, які час від часу продовжували надавати місту торговельні привілеї. Один з них відноситься до 1552 р.

Сігізмунд-Август-ІІ

Сигізмунд ІІ Август. Гравюра ХVI ст.

Його підтвердив в Пйотркові 14 квітня Сигізмунд ІІ для кам’янецьких купців. Текст привілею був виданий Казимиром IV ще у 1462 р. Згідно з документом король „дозволяє кам’янецьким купцям, у зв’язку з воєнним часом, протягом двох років минати львівський склад, ідучи з товарами до Литви через Луцьк і Олесько” [17, с. 269]. Активізовується торгівля і з містами Польщі. Причому, досить часто в актових документах вірменської громади Кам’янця зафіксовані судові процеси між кам’янецькими, перемишлянськими та краківськими купцями. Вони базуються в основному на боргах. Так, 17 лютого 1559 р. до вірменського суду звернувся Ян Цегельський з Перемишля, який виступив із заявою про борг йому грошей кам’янецьким міщанином Бедросом Бобрик огли. Останній, якого було запрошено до суду, з’явився і визнав борг. Війт і старшини призначили Бедросу трьохденний термін, протягом якого він зобов’язаний був повернути позивачу гроші, або віддати коня [15, с. 248].

Інший випадок судового процесу відбувався за коня міщанина Гарагоса, якого зайняв у нього зять, їдучи до Перемишля. З’ясовується, що коли зять Хачерес повернувся до Кам’янця, то коня в нього вже не було. З цього приводу тесть звернувся на зятя із заявою до вірменського магістрату. Хачерес прийшов на суд і розповів його засідателям про те, за яких обставин зник кінь. Він повідомив, що його не продавав. „Коли я був у Перемишлі, того коня взяв пан Ячимірський”. Виступаючи на суді, війт заявив, щоб Хачерес відшкодував Гарагосу за коня гроші. Оскільки останніх в Хачереса не виявилося, то зять здійснив заклад тестю свого будинку на 1 рік. При умові, якщо протягом одного року Хачерес не виплатить Гарагосу грошову вартість коня, тоді потерпілий стане власником його будинку [15, с. 274].

Безмитна торгівля кам’янецьких купців на території Польщі дозволялася польськими купцями у 1609 та 1633 рр. Якщо 25 лютого 1609 р. Сигізмунд ІІІ підтвердив грамоту Сигізмунда Августа 1553 р. про звільнення їх від мит, то 1633 р. були видані нові привілеї. Владислав ІУ дозволив міщанам Кам’янця вільно торгувати та вільно пересуватися в межах держави сухопутними шляхами.

Кам’янецькі вірменські купці, проводячи торговельні операції з купцями Львова в Польщі, не завжди вчасно могли розраховуватися між собою, через що часто залишалися боржниками. Такі факти неодноразово розглядалися в суді. Прикладом цьому слугує запис в кам’янецькій магістратській книзі за 1562 р. До війта Гурега і старшин прийшов кам’янецький купець Коста і заявив, що минув вже один рік, як він винен Івашкові Міклаш-оглу зі Львова 50 фл. Цей облік ведеться від Радомського ярмарку. Оскільки Коста грошей Івашкові ще не повернув, то разом зі своєю дружиною здійснюють заклад своїх будинків [15, с. 300]. Чимало збереглося судових актів про взаємовідносини між кам’янецькими і польськими купцями у 70-і рр. XVI ст. Це позов до суду кам’янецького вірменського купця за борги Богдана Поповича, який здійснював Ян Місурокан, представник краківського торгівця пана Фрідріха від 12 листопада 1572 р. [7, с. 107, 375], заява економа Григора він імені жителя м. Кракова Яндріста Вукульперті про звільнення кам’янецького купця Ованеса від боргу в 375 флоринів 29 грудня 1572 р. [7, с. 116, 376], заява Юрка Бриського, приказчика Фрідріха Смальця з Кракова про погашення боржником Фрідріхом Тер-Анусом свого боргу в розмірі 700 флоринів 8 березня 1575 р. [7, с. 318, 404], заява приказчика Партеля Ануспелера щодо погашення боргу в 79 флоринів боржником жителя м. Кракова Пелцаря Цендара Григором, сином Рака 25 березня 1575 р. [7, с. 332, 404] та цілий ряд інших. Вони засвідчують, що названі торгівці і їх боржники володіли та оперували, як на той час, великим капіталами, які „працювали” в основному лише на них. Їх розміри особливо зростали з 1578 р., коли у Польщі зріс попит на грецькі вина, які досить великими партіями імпортувалися. Саме в тому році було видано універсал, в якому визначалася митна комора на вина в Кам’янці і Снятині [16, с. 17-18].

Доречно зауважити, що поїздки кам’янецьких купців через Львів до Польщі або через Луцьк караванами, не завжди були вдалими. Писемні документи від 6 жовтня 1575 р. зафіксували неприємний випадок щодо пограбування кам’янецького каравану на торговому шляху до Любліна через Луцьк. „На тих купців, що з Кам’янця-Подільського до Любліна ішли на ярмарок, які…з товаром різним приїхали були, від поганства татар на тій стороні Крем’янця погромлено і з усіма товарами їх побрано” [36, с. 159]. У зв’язку з цим луцька митниця навіть зменшила кам’янецьким купцям розміри митних зборів, хоча у звичайних умовах завжди з кам’янецьких і турецьких купців брала непосильні мита, про що неодноразово розглядалися справи у магістратських судах.

Незважаючи на різні перешкоди на торговельних шляхах до Європи, каравани продовжували слугувати найбільш надійними об’єднаннями купців. Зокрема, у 1631 р. об’єднаний караван львівських, кам’янецьких, люблінських і константинопольських купців уклали між собою контракт про постачання через Молдову східних товарів, призначених для експорту до Любліна [29, с. 217]. Через Волинь і її головні міста, серед яких писемні джерела XV-XVII ст. фіксують і Володимир, кам’янецькі купці їздили й до Литви. Свідченням цьому слугує судова справа кам’янецького купця Матвія Михайловича проти лендвійта і лави м. Володимира, заведена у 1643 р. З’ясовується, що останні стали на бік володимирського цирульника Гануса Вонга, який закупивши в Михайла осетрину, відійшов від встановлених норм оплати та зважування риби. Вонга зважував рибу за володимирською міркою, тобто на камінь, який становив п’ятдесят п’ять одиниць, а гроші хотів виплатити Михайлу за камінь львівський чи любельський, „котрый есть одь тутєишого володимєрского чьтєрма фунътами мєньиши” [36, с. 323]. Найбільш популярними серед литовських міст, з якими торгували кам’янецькі купці було м.Вільно. В судових кам’янецьких актах воно згадується під 1520, 1547, 1627 та 1632 рр. Говорячи, наприклад, про 1627 р., зауважимо, що в тому році купці з Кам’янця, Вільнюса і Туреччини, об’єднавшись і закупивши товари в Туреччині, здійснювали товарообмін ними в Яссах, Кам’янці і Вільнюсі [5, арк. 228 зв.]. У 1632 р. з Константинополя і Мессіні (Греція) до Кам’янця повернувся караван купців, до складу якого входили і купці з Вільнюса [5, арк. 104 зв.].

Торгували кам’янецькі купці і з Угорщиною. Причому, торгівля з цією державою зосереджувалася переважно в руках вірменських купців, які мали там своїх посередників. Так, відомий кам’янецький купець Криштоф Деменешт у 1657 р. доручив своєму фактору Балконі передати в Угорщині ще одному своєму агентові значну суму грошей для проведення різних торговельних операцій. Балконі, використовуючи капітал Деменешта, вирішив збагатитися. Він їздив у своїх особистих торговельних справах в різні країни для нагромадження капіталу і повернувся до Кам’янця лише через три роки, за що постав у вірменському магістраті перед війтівським судом [6, арк. 68].
Приїжджали до Кам’янця й купці з Шотландії. Вони поставляли ремісникам партії ягнячих та кролячих шкірок, а на продаж — різні шкіряні вироби: ремінці, рукавиці, панчохи тощо. В незначних об’ємах продавали і свинець. Для удосконалення й більш високої організації своєї торговельної діяльності в Україні, шотландці навіть осіли в першій половині XVII ст. в Кам’янці-Подільському [9, с. 51].

Владислав Август IV. Гравюра Понтіуса ХVI cт.

Владислав Август IV. Гравюра Понтіуса ХVI cт.

Торговельні відносини Кам’янця-Подільського у XVI-XVII ст. непогано складалися й з Сілезією, Чехією, Моравією, Словаччиною, Німеччиною та іншими державами. О.Подградська стверджує, що такі міста як Снятин і Кам’янець виступали в ті часи першими пунктами на торговельних шляхах з Молдавії і Сходу за межі Польщі, до різних європейських держав. Саме через них переганялися численні стада молдавської худоби, а також перевозилися сільськогосподарські молдавські і східні товари. Кам’янецькі, східні і молдавські купці переганяли до Європи через Кам’янець табуни волів і коней, везли десятки діжок меду, великі партії воску (розміри доходили до 7,5 т. і більше), рибу, рис, прянощі, східні тканини і т.д. До Кам’янця з європейських країн постачали купці чеські, сілезькі, німецькі та інші сукна, метали та вироби з них [29, с. 128-129]. З’ясовується, що у XVI-XVII ст. в Кам’янці-Подільському міг здійснюватися й товарообмін між купцями європейськими і східними. Зокрема, в кам’янецьких магістратських книгах за 70-80-і рр. XVI ст. зафіксовано перебування з торговельними справами в місті купців з Чехії, Німеччини і Угорщини [2, арк. 131; 3, арк. 174-174 зв.]. На основі писемних джерел ще з 1518 р. дізнаємося, що чеські і моравські сукна, котрі відправлялися до Кам’янця, Львова і міст Поділля, часто слугували платнею за молдавських коней і биків [38, с. 2, 68, 73, 75, 85]. Існують свідчення про продаж в Кам’янці у 1524 р. кошицького сукна, а у 1678 р. турецький купець Мухамед, забираючи товари померлого в місті свого брата, виявив серед них сілезьке сукно, 3 діжки ножів і діжку шапок — мадьярок. Інший купець придбав в Кам’янці два тюки чеського полотна [29, с. 130] і т.д.

У XV-XVII ст. кам’янецькі купці торгували і з Московською державою. Торговельні відносини з нею в мирний час для міста були особливо вигідними, оскільки приносили Кам’янцю гарні прибутки. Люстрація кам’янецького староства 1565 р. засвідчує, що „мито з купців, як з тих що з Туреччини до Москви ідуть, а також до Литви або до Львова…, на замок береться … 600 злотих польської лічби, а за діжку мальвазії 50 злотих, і за половину каменю десять злотих за рік” [23, с. 169]. Аналогічний розмір мита (660 зл) зафіксований люстраціями 1566 та 1661 рр. [30, с. 203]. Звичайно, це середній розмір мита. Однак, з таким станом речей львівські купці та патриції і тут не бажали миритися. Вони домогалися від короля врегулювати це питання на їхню користь, тобто встановити, щоб кам’янецькі, турецькі, волоські і московські купці до Польщі, Литви і Московщини обов’язково везли товари лише через львівський склад. У зв’язку з цим, ще у квітні 1527 р. Сигізмунд І виніс рішення, згідно з яким забороняв купцям переїзд через Кам’янець з Туреччини і Волощини до Литви і Московії та з Литви і Московії до Волощини і Туреччини, а також іншими незаконними шляхами, минаючи львівський склад [17, с. 201]. Водночас король наказав усім бурмистрам і старостам руських та подільських міст і містечок, а також майбутнім кам’янецьким старостам затримувати і конфісковувати товари тих купців, які порушували королівські привілеї. Останні видавалися, однак реальне життя доводило, що не всі накази можна вписати в певні рамки. Так і в даному випадку.

Торговельні шляхи з Кам’янця до Московії вели не лише через Львів, а й іншими напрямками. Один з них тягнувся через Волинь, Білоруські землі і Литву, а інший — через Східне Поділля. Д.І. Мишко стверджує, що з Москви на Поділля і до країн Півдня та Сходу гостинець прямував й через Київ, Білу Церкву, Вінницю, Бар, Кам’янець-Подільський, Ясси і Білгород, а далі — до Болгарії, Константинополя і Греції [24, с. 34]. Говорячи про один із шляхів з Московщини, зазначимо, що його описав у 1593 р. російський мандрівник Трифон Коробейников, оскільки саме ним він прибув до Кам’янця, а потім їхав до Царгороду. Шлях тягнувся з Москви через Смоленськ, Мінськ, Слуцьк, Турів і Кам’янець, а потім — до Ясс та до міст пониззя Дунаю [33, с. 33]. З Московщини до Кам’янця, на Поділля і до країн Сходу купці везли хутра соболів, куниць, горностаїв, норок, лисиць, різноманітні шкіри і т.д. Часто кам’янецькі купці на цьому шляху користувалися і певними пільгами. Про одну з них зафіксовано в актових документах м. Луцька. Зокрема, 22 жовтня 1573 р. возний цього міста свідчив про безмитне перевезення кам’янецькими купцями вірменами, „которыи деи шли с товары московскими” через Волинь за охоронним листом київського воєводи князя Костянтина Острозького та під захистом його надвірної корогви. Купці рухалися караваном, а їх супроводжувало 40 вершників [36, с. 156-157].

Писемні джерела засвідчують, що московські товари у кам’янецьких торговельних операціях мали неабияке значення. Зокрема, перед вірменським судом 23 липня 1579 р. постав Юрко Брикський, уповноважений пана Фрідріха Смальця (міщанина м. Кракова) із клопотанням про грошовий борг, який йому винен кам’янецький міщанин Султан. Юрко заявив, що 3 дні назад суд наказав Султану сплатити борг протягом 3-ох днів, однак боржник цього не зробив. Тоді піднявся Султан і сказав, що для того, щоб покрити борг Смальцю, він зайняв у знайомих „добрих людей” товару на відповідну суму і хотів їх передати Юркові, „але Юрко не схотів прийняти: а я, власник, й тепер готовий сплатити товаром, а саме: московські сіро-бурі песці і хна” [12, с. 29-30]. Юрко і на суді підтвердив свою вимогу — „щоб він … розплатився … лише готівкою, згідно з судовим записом, зробленим перед львівським судом” [12, с. 30]. Суд вирішив справу на користь позивача, оперуючи законами.

У 1538 р. в Кам’янці побував міщанин і купець з Пскова (прізвище не вказано), який звинувачував перед кам’янецькими лавниками Вавринця з Казімієжа під Краковим в тому, що за його вказівкою було викрадено у псковитяна воза з товарами [18, с. 104]. Торговим шляхом з Московщини до Кам’янця користувалися й купці білоруського Мигилева [21, с. 168], коли вони через Кам’янець їздили до „землі волоської” і „до турок” [21, с. 168]. Писемні джерела доносять до нас різні свідчення про діяльність купців різних держав і міст на цьому шляху. Зокрема, в актовій книзі кам’янецького магістрату за 1559 р. говориться, що перед вірменським війтом Юрком 10 травня постав Іван зі Слуцька із заявою на Попко-оглу, який заборгував Івану 70 саг. Попку-огли намагався довести, що повернув Івану гроші, на що має свідка. Війт дав термін два тижні, протягом яких свідок і поручитель зобов’язувалися постати перед війтівським судом і довести суду правду [15, с. 231]. Аналогічні свідчення про грошовий борг Хачка заявив перед війтом Харбертом 27 травня 1562 р. міщанин Мати. Він стверджував, що „повинен був повернути мені після Слуцького ярмарку 24 флорини, однак не віддав”. Тому війт призначив 3 дні для того, щоб Хачко виселився зі свого будинку згідно з умовою” [15, с. 287].
Купці з Могилева везли в Україну і до Кам’янця хліб, мед, віск, мило, ремісничі вироби (шкіряні товари, хутро) [25, с. 117] і т.п. З українських міст до Могилева та інших білоруських міст привозилися переважно дорогі товари зі сходу (турецькі килими, шовк, вироби з нього, різні тканини, прянощі, вина, тощо). В Кам’янці, як і у Львові, у XV-XVII ст. організовувалися власні каравани для поїздки до Туреччини, до яких досить часто приєднувалися індивідуальні купці з різних міст Білорусії, Литви, Московії тощо. Зокрема, у 1552 р. до каравану з Кам’янця прилучилися купці зі Cлуцька, Могилева, Бродів, Кракова, Торуня [16, с. 36] та інших міст Європи.

Таким чином, вивчаючи торговельні відносини Кам’янця-Подільського у XV-XVII ст. з країнами Центрально-Східної Європи, зауважимо, що вона організовувалася і проводилася в складних, з глибокими протиріччями історичних умовах. Незважаючи на те, що місто розташовувалося на перехресті важливих торговельних шляхів і виросло до рангу відомого європейського транзитного осередку, головним конкурентом для нього виступав Львів. Відчуваючи постійну прихильність польських королів, його партриції добивалися привілеїв, які забезпечували йому верховенство торгівлі в цьому регіоні і право складу. Незважаючи на таку ситуацію, Кам’янець все таки спромагався знайти своє місце у європейській торгівлі, проводити багатогранні торговельні операції з Польщею, Чехією, Угорщиною, Німеччиною, Литвою, Московщиною та іншими державами, зарекомендувати себе відомим центром міжнародної торгівлі не лише України, а й Центрально-Східної Європи загалом.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Актова книга кам’янецького магістрату за 1520-1547 рр. // ЦДІАУК. — Ф. 39. — Оп. 1. — Спр. 2. 2. Актова книга кам’янецького магістрату за 1571-1575 рр. // ЦДІАУК. — Ф. 39. — Оп. 1. — Спр. 7. 3. Актова книга кам’янецького магістрату за 1575-1581 рр. // ЦДІАУК. — Ф. 39. — Оп. 1. — Спр. 10. 4. Актова книга кам’янецького магістрату за 1597-1604 рр. // ЦДІАУК. — Ф. 39. — Оп. 1. — Спр. 19. 5. Актова книга кам’янецького магістрату за 1627-1630 рр. // ЦДІАУК. — Ф. 39. — Оп. 1. — Спр. 33. 6. Актова книга кам’янецького магістрату за 1653-1656 рр. // ЦДІАУК. — Ф. 39. — Оп. 1. — Спр. 41. 7. Акты армянского суда города Каменец-Подольского (XVI в.) / Подготовка текста и предисловие В.Р. Григоряна. — Ереван: Издательство АН Армянской ССР, 1963. 8. Akta Grodzkie i Ziemskie z czasów Rzeczypospolitej Polskiej z archiwum tak zwanego Bernardyńskiego we Lwowie. — Lwow, 1876. — T. VI. — № 70. 9. Bogucka Maria, Samsonowicz Henryk. Dzieje miast i mieszczaństwa w Polsce przedrozbiorowej. — Wroclaw; Warszawa; Kraków; Gdańsk; Lodź, 1986. 10. Bialkowski L. Ze wschodu i zachodu / “Pamiętk Lubelskiego” Towarystwa przyjaciol nauk w Lublinie. — Lublin, 1929. — T. 1. 11. Baszanowski J. Z dziejow handlu polskiego w XVI-XVIII w. Handel wolami. — Gdańsk, 1977. 12. Гаркавець О. Вірмено-кипчацькі рукописи в Україні, Вірменії, Росії. Каталог. — К.: Українознавство, 1993. 13. Грушевський М. Історія України-Руси. — Т. 6. Життя економічне, культурне, національне XIV-XVII віків. — К.: Наукова думка, 1995. 14. Дашкевич Я. Кам’янець-Подільський у вірменських джерелах XIV-XV ст. // Архіви України, 1970. — № 5. 15. Документы на половецком языке XVI в. (судебные акты Каменец-Подольской армянской общины) / Под. ред. Э.В. Севортяна. — Москва: Наука, 1967. 16. Dzünbinski A. Na szlakach orientu. Handel miedzy Polska a imperium Osmanskim w XV-XVIII wieku. — Wroclaw, 1998. 17. Каталог пергаментних документів Центрального державного історичного архіву УРСР у Львові 1233-1799 рр. — К.: Наукова думка, 1972. 18. Kiryk F. Z dzviejów późnośredniowiecznego Kamieńca Podolskiego // Kamieniec Podolski. Studia z dziejów miasta i regionu. — T. 1. — Krakow: Wydawnictwo Naukowe Akademii Pedagogicznej, 2000. 19. Компан О.С. Міста України в другій половині XVII ст. — К.: Наукова думка, 1963. 20. Kopiarz przywilejow mista Kamienca // Наукова бібліотека Академії Наук ім. В. Стефаника у Львові // — Ф. 5 (Оссолінських). — 2250 / ІІІ. 21. Коллекция привелегий (копия) польського короля Владислава IV мещанам г.Каменца о разрешении свободной торговли, свободного перемещения сухопутными путями и др. 1633 // ЦДІАУК.-Ф.220.-Оп.1.-Спр.149.-Арк.1. 21. Копысский З.Ю. Экономическое развитие городов Белоруссии в XVI — первой половины XVII в. — Минск, 1966. 22. Кравченко В. Документи з історії торгівлі шотландців із Замостя і Бродів у Києві 40-х років XVII ст. // Український археографічний щорічник. — Вип. 8/9. — Київ — Нью-Йорк, 2004. 23. Люстрация каменецкого староства 1565 г. // АЮЗР. — Ч. VII. — Т. 2. — К., 1886. 24. Мишко Д.І. Українсько-російські зв’язки в XIV-XVI ст. — К., 1959. 25. Мелешко В.И. Могилев в XVI — середине XVII в. — Минск: Наука и техника, 1988. 26. Молчановский Н. Очерк известий о Подольской земле до 1434 г. — К., 1887. 27. Описи королівщин в руських землях XVI віку. Люстрація 1570 р. // Жерела до історії України-Руси. — Т. 7. / Під. ред. М.Грушевського. — Львів, 1903. 28. Підтвердження Сигізмундом Ш грамоти Сигізмунда Августа, видану 15 березня 1553 р. в Кракові, згідно з якою мешканці м.Кам’янця Подільської землі римсько-католицького, грецького та вірменського обрядів звільняються від сплати мит. 25 лютого 1605 р. // ЦДІАУК.-Ф.220.-Оп.1.-Спр.87.-Арк.1,1зв. 28. Подградська О.М. До питання про роль Кам’янця-Подільського в торгівлі України з Молдавією в XVI-XVII ст. // Український історичний журнал. — 1969. — № 9. 29. Подградская Е.М. Экономические связи Молдовы со странами Центральной и Восточной Европы в XVI-XVII вв. — Кишинев: Штиинца, 1991. 30. Polska XVI wieku pod wzgledem geograficzno-statystycznym. — T. VIII. Ziemie Ruskie. Wolyń i Podole, opisanie przez A.Jablonowskiego // Żródle dziejowe. — T.XIX. — Warszawa, 1899. 31. Przezdziecki A. Podole, Wolyń, Ukraina: Obrazy miejsc i czasów. — Wiolno, 1840. — T. 1. 32. Привілеї міста Львова (XIV-XVIII ст.) / Упорядкував Мирон Капраль. — Львів, 1998. 33. Сборник Русского исторического общества. — Т. 25. — Спб, 2002. 34. Сецинский Е. Город Каменец-Подольский. Исторический очерк. — Киев: Тип. С.В. Кульженко, 1895. 35. Сидоренко О.Ф. Торгівля лісом та її вплив на формування екологічного середовища на Україні (за актовими джерелами XVI-XVII ст.) // Проблеми історичної географії України. Збірник наукових праць. — К.: Наукова думка, 1991. 36. Торгівля на Україні. XIV — середина XVII ст. Волинь і Наддніпрянщина / Відповідальний редактор М.Ф. Котляр. — К.: Наукова думка, 1990. 37. Фехнер В. Торговля Русского государства со странами Востока в XVI в. — М., 1952. 38. Charewiczowa L. Handel sredniowiecnego Lwowa. — Lwow, 1925

Закладки:
  • Print
  • Digg
  • Sphinn
  • del.icio.us
  • Facebook
  • Mixx
  • Google Bookmarks
  • Blogplay

Коментарі

Залишити відповідь