ПЕТРОВ М.Б. ТОРГОВЕЛЬНІ ВІДНОСИНИ КАМ’ЯНЦЯ-ПОДІЛЬСЬКОГО З ДЕРЖАВАМИ ЦЕНТРАЛЬНО-СХІДНОЇ ЄВРОПИ У XV-XVII СТ. (частина 1)

Додано scorpion on 22.12.2009

Мій батько був відомим дослідником краєзнавцем. Він вивчав різні аспекти історії нашого міста. У цій  статті він розкриває торговельну діяльність кам’янецьких купців з містами і містечками держав Центрально-Східної Європи у XV-XVII ст.,  вплив на неї політики польських королів, правителів Литви, Московії та інших держав.Petrov


Однією із актуальних, однак недостатньо вивчених проблем в економічній історії українських міст епохи середньовіччя та ранньої нової доби є торгівля. Недослідженою вона залишається і для Кам’янця-Подільського XV-XVII ст., хоча фрагментарно тема привертала увагу дослідників. У їх колі: М.Грушевський [13, с. 45-49, 58-60, 176-178], О.Подградська [28, с. 106-112; 30, с. 51-52, 82-85, 129-130, 216-217], О.Компан [19, с. 242, 325, 340, 360-366], А.Дзюбінський [16, с. 39, 50-53, 84-85, 134-135], Ф.Кірик [18, с. 95-108] та ін. Основну увагу історики звертали на торговельні шляхи, котрі проходили через Кам’янець в ті часи, частково вивчали торговельні відносини міських купців з країнами Сходу, організацію внутрішньої та зовнішньої торгівлі, митної справи, цінової політики, специфіку первісного нагромадження капіталів тощо. Однак, науковці зовсім мало уваги приділяли торгівлі Кам’янця з державами Центрально-Східної Європи. Вивчення основних напрямів торговельних шляхів, особливості митної служби, асортимент товарів і ціни на них, організація торгівлі, географія діяльності купців, дорожній примус і т.п. — ось головне завдання нашої статті.

Досліджуючи тему у різнопланових її проявах, зауважимо, що протягом XV-XVII ст. торговельні відносини Кам’янця-Подільського складалися не лише з державами Сходу, а й Центрально-Східної Європи: Польщею, Угорщиною, Чехією, Литвою, Московщиною та іншими. Потрапивши в 1430 р. у політичне та правове поле Польського королівства (з 1463 р. Кам’янець став королівським), його правителі були зацікавлені мати добре укріплений й економічно розвинутий центр у Подільському воєводстві та на південно-східному кордоні своєї держави.

Торговельні взаємовідносини Кам’янця з містами Польщі формувалися ще з 70-х рр. XIV ст. [26, с. 201, 219]. З того часу і упродовж наступних трьох століть, вони здійснювалися в умовах значної конкуренції зі Львовом [26, с. 311]. Цьому процесові сприяли львівські патриції, королі Польщі та їх намісники в Галичині і на Поділлі. Король намагався підтримувати пріоритет держави над торгівлею, визначав для цього відповідні дороги, митні комори і підкоморки, міста та містечка для складів товарів тощо. Вже через рік після приєднання Західного Поділля до Польського королівства (1435 р.), Владислав ІІ видав привілей на узаконення львівського складу. Цим самим від намагався привернути до міста Лева увагу не лише купців, а і представників держави на місцях. Король наказував „всім старостам, бургграфам, державцям, прокураторам, їхнім заступникам, воєводам, збирачам мита, охоронцям доріг, лісів, і решті урядовцям” оголосити „на торгових площах, церквах, людних місцях і заборонити, щоб ніхто новими, неприйнятими і невизначеними шляхами не об’їжджав місто Львів, не зневажувався зневажати давні шляхи, косо та непрямо минати (місто). Щодо прав нововстановлених, не наданих мит, то їх толерувати не наважуйтеся, забороняючи. Якщо ж вищезгаданому противно наважиться (хтось діяти), забувши страх, тоді його ви повинні зловити, покарати, майно арештувати і затримати…, надаючи все арештоване (майно) львівським міщанам для зберігання” [32, с. 82]. Незважаючи на вказані упередження, актові документи кам’янецьких магістратів засвідчують, що через Галичину (Львів) і Волинь (Луцьк) кам’янецькі купці у XV-XVII ст. їздили до Перемишля, Радома, Казіміжа, Ряшева, Курова та інших міст. Кам’янецькі і подільські купці везли до названих міст, а також до Кракова і Любліна віск [1, арк. 58-62, 128, 130-131], східні товари, переганяли табуни коней, волів [1, арк. 172-173, 179-181; 4, арк. 103 зв., 104; 6, арк. 76-79] тощо. Збереглися відомості про торговельну діяльність в Перемишлі в 30-40-і рр. XV ст. Марцина Помпенговера з Кам’янця і його брата Вавринця. З’ясовується, що вони за борги, які зобов’язані були сплатити їм місцеві купці, зверталися із заявами на них до суду. Кам’янецьким купцям заборгували у 1436 р. 8 кіп грошей лавники міста Перемишля. У 1438 р. в Перемишлі побував Томко з Кам’янця, який доводив перед перемишлянськими міщанами Костянтином і Петром Молендою в суді справу про те, що привезені на ярмарок товари належали саме йому [18, с. 97], а не якомусь іншому купцеві. Відомою в торговельному відношенні є діяльність у 40-і рр. XV ст. кам’янецького купця Петра Дарморуха. З численними товарами він неодноразово приїжджав до Львова та Перемишля. Тут купець торгував східними товарами, серед яких найбільшим попитом користувалися різні види текстилю і бархату [18, с. 97].

Польський історик Ф. Кірик стверджує, що на основі записок таких польських купців як Петро Братемсдорфер з Прочзеворска (1440 р.) та Симона Корснера з Кракова (1448 р.) можна говорити про багатогранні торговельні відносини кам’янецьких купців з багатьма містами Польщі, що були розміщені далі на захід від Сандомира і Перемишля, а також з Малопольщею. Контроль за торговельними шляхами до Польщі через Львів продовжував контролюватися королем. Не випадково у 1450, 1460 і 1484 рр. привілеї Львову на підтримку його складу видавалися Казимиром IV [17, с. 94-108]. Близький за змістом привілей підписав у 1502 р. і князь Олександр [17, с 148]. Говорячи про зміст привілею 1460 р., зауважимо, що в ньому король „наказує галицьким, коломийським і стрийським купцям їхати з товарами до Перемишля, Ярослава, Ряшева та Белза лише через Львів, виставляючи там для продажу свої товари, в іншому ж випадку на товари буде накладено арешт. Крім того, король повідомляє про заяву кам’янецьких райців, що їхні купці не оминатимуть ніколи генерального львівського складу” [17, с. 104].

Писемні джерела засвідчують, що торговельний шлях до Польщі лише через Львів для кам’янецьких купців не завжди виступав вигідним. Справа в тому, що у Львові кам’янецькі купці зобов’язані були всі свої товари здавати на склад і продавати їх оптом. Крім того, не всім із них після львівського ярмарку через 14 днів дозволялося їхати з непроданими товарами до Польщі. Звертаючи увагу на таку ситуацію, кам’янецькі купці у 30-60-і рр. XV ст. неодноразово зверталися до польського короля з клопотанням дозволити їм ходити до Польського королівства не лише через Львів, а і дещо ближчою дорогою — на Олесько і Луцьк [34, с. 224], щоб уникати складних умов торгівлі. Однак, король більше прислухався до львів’ян і досить часто забороняв кам’янчанам використовувати останній гостинець. Правда, існували і виключення, про що свідчить документ від 1462 р. Саме в тому році король Казимир Ягеллончик дозволив кам’янецьким купцям протягом двох наступних років торгувати у Львові своїми товарами два тижні з дня приїзду, а потім нереалізовані товари везти до різних міст Польщі [8, № 70].

Привілеї кам’янецьким купцям на торгівлю з містами польського королівства без оптового продажу товарів на складі у Львові підписувалися королями і у наступні роки. Зокрема, після 1498 р., коли місто зазнало великих руйнувань від його восьмимісячної облоги волоськими військами на чолі з воєводою Стефаном [14, с. 66], король Ян Ольбрахт звільнив кам’янецьких купців на 15 р. від різних податків і складу товарів у Львові [18, с. 105], з якими вони направлялися до польських міст. Вказаний привілей підтверджувався королем у 1499, 1502, 1507, 1509, 1512 і 1515 рр. [18, с. 105]. Причому, Сигізмунд Старий у 1515 р. підписав привілей, згідно з яким кам’янецькі купці мали вільний довіз товарів на ринки всієї Польщі без сплати мита, а також деякі інші пільги щодо їх перевезення. Цей привілей був підтверджений Сигізмундом ІІ Августом у 1553 р. [16, с. 50]
Пільги кам’янецьким купцям у торгівлі з Польщею надавалися й у наступні десятиліття XVI ст. Зазвичай навіть і для торгівлі з конкретними містами. Цікавим в цьому відношенні є документ за 1522 р., згідно з яким купцям надавалося право на двохлітнє звільнення від обов’язку виставляти свої товари на продаж у Львові, котрі вони везли на Люблінський ярмарок [31, с. 158]. Неодноразово польський король, а також його наближені особи намагалися підтримувати і кам’янецьку митну комору. Це мало місце у 1518 та у 1543 рр. Саме у названі роки вироком королівської комісії та згідно з королівським мандатом волоські і турецькі купці, які їхали до Львова та Польщі, не повинні були направлятися будь-яким іншим торговим шляхом, а саме тим що вів через Кам’янець і його митну комору [20, с. 9]. До речі, митна комора перебувала в оренді ще з кінця XV ст. З 1502 р. по 1520 рр. її орендарем був єврей Марек, „mytnik kamieniecki” [10, с. 17].

Ф.Кірик на основі магістратської книги Кам’янця за 1520-1547 рр. відтворив широку географію діяльності тогочасного кам’янецького купецтва, яка охоплювала не лише Україну, а також Польське королівство, Литву, Московщину, Молдавію, країни Сходу і т.д. Ця інформація зосереджена в таблиці № 1.

Таблиця № 1. Географія торговельної діяльності кам’янецьких купців у 1520-1547 рр. [18, с. 96]

Незважаючи на різні пільги та привілеї кам’янецьким і подільським купцям, польський король й у XVI-XVII ст. намагався поповнювати прибутки держави від торгівлі. У зв’язку з цим він продовжував жорстко контролювати цю сферу економіки, а головне — стежити за цінами, митницями і діяльністю торгових шляхів. Поряд з численними привілеями різним містам, містечкам та окремим особам на торгівлю, організацію митних комор і підкоморків, з-під його пера раз у раз з’являлися і документи обмежувального характеру. У зв’язку з цим привертають увагу королівські привілеї від 18 березня 1512 та від 5 березня 1530 рр. Говорячи про перший з них, зазначимо, що Сигізмунд І, у зв’язку із скаргою львівських райців на купців і візників, переважно євреїв, які везли віск, мед та інші товари з різних міст і містечок Руського й Подільського воєводств до Кракова і Любліна, минаючи львівський склад, „доручає всім воєводам, каштелянам, орендарям, бургграфам, землевласникам, збирачам мита, бурмистрам, райцям та всім підданим зупиняти таких торгівців і накладати арешт на їхні товари” [17, с. 169].

Близьким за змістом був і привілей 1532 р., який підтримував дорожній примус. Підпорядковуючись праву складу, купці зобов’язані були рухатися на ярмарки лише чітко визначеними шляхами. Обминати міста, які наділялися цим правом, заборонялося. Привілей був викликаний тими обставинами, що „між усіма купцями нашого королівства з одного боку і нашими митниками і збирачами мостового й гребельного — з другого”, виникали суперечки щодо перегону волів і перевезення різних товарів. У зв’язку з цим „купці нашого королівства, які прямують з волами чи будь-якими іншими товарами з Руської, Подільської і Волоської земель, повинні проходити через Львів, Городок і Перемишль, повертаючи звідтіля на Сандомир, … сплачуючи тут відповідні мита” [36, с. 58]. А якби хтось „… погнав би їх або повіз на Волинь, а з Волині повернув на Люблін і Радом, обминаючи з метою обману наших митників…, повинен скласти тілесну присягу, що його волів годовано не на Руській, Подільській і Волоській землях”. А якщо вони не складуть такої присяги, то проводилася конфіскація „їхніх волів та будь-яких інших товарів на користь нашої держави” [36, с. 58-59].

Митні записи середини XVI ст., виявлені у Львові М.Грушевським, засвідчують, що серед товарів з Кам’янця і Поділля, які потрапляли на ринки Польщі, були: великі гурти волів, коней, овечі і волячі шкіри, віск, мед, риба, коріння, лій, збіжжя, опончі, чистий шовк, різні вироби шовкової і вовняної матерії (пояси, тасьма), коріння, родзинки [13, с. 100] і т.д. Розміри мита у Львові з кам’янцьких купців лише за один рік — від зелених свят 1545 до зелених свят 1546 рр. — становили 579 злотих. Це чимала сума як на той час, стверджував М.Грушевський. Крім того, вчений доводив, що названий розмір зібраного мита ще не дає повного „нам поняття про торговельний оборот Кам’янця зі Львовом, бо не говорить про довіз і вивіз львівських купців і поминає ярмарковий оборот (безмитний)” [13, с. 100]. Значну частку у зовнішній торгівлі Поділля з Польщею в XVI ст. становила деревина і продукти деревообробних промислів. Незважаючи на те, що першість у цьому виді торговельної діяльності займали волинські купці [35, с. 96-105], кам’янецькі і подільські купці також активно вивозили до Польщі (Гданська) лісові товари. Серед них у 50-60-і рр. XVI ст. найбільшого попиту набрав попіл. В люстрації кам’янецького староства 1570 р. зазначалося, що в старостві „було перед тим чимало лісів для палення попілу і роблення різних лісових товарів, але тепер для попілу вже дерева майже нема зовсім, лише до роблення ванчосу й клепок можна б ще дещо знайти” [27, с. 333].

Неодноразово на подільських і кам’янецьких ярмарках проводив торговельні операції у закупівлі худоби краківський купець Бартош Апостол. Він співпрацював з такими кам’янецькими купцями на початку 30-х рр. XV ст. як Адам та Іван Скаліце. Доречно зауважити, що з тодішніми розцінками молодого вола на Поділлі і в Кам’янці можна було купити за 2 злотих, а за добре доглянутого — платили 3 копи грошей кам’янецької монети [18, с. 101]. Досліджуючи кам’янецькі магістратські книги, Ф.Кірик дійшов висновку, що в першій половині XVI ст., незважаючи на різні торговельні перешкоди, кам’янецькі купці досить часто відвідували міста Польщі і навпаки. Зокрема, у 1526 р. до Кам’янця прибули у торговельних справах Стах та Абертус з Мазовії, а у 1528 р. Михайло з Борисова. Останній торгував разом з Задиком, сином вірменина Татула Великого. Вони продавали цінні юхтові шкіри [18, с. 104]. Найбільшої уваги Кам’янець привертав з боку краківських купців. Так, дослідник описує торговельну діяльність у 20-і рр. XVI ст. Петра Апостола з Кракова та Миколи Косла. Щодо останнього, то він виступав настільки багатим купцем, що через свого помічника Мельхіора Гарнігера розгорнув широку торговельну діяльність майже по всьому Польському королівству. Для успішного проведення торговельних операцій в Любліні, він навіть поселив там Гарнігера. Для самого Косли Поділля виступало настільки сприятливим у торгівлі, що йому вдалося поселитися навіть у Кам’янці. Купець налагодив ділові стосунки з міським писарем Валентієм, львівським купцем Якубом, який також торгував у Кам’янці, з краківським купцем Миколаєм Самотулою та з іншими купцями (переважно євреями) зі Львова [18, с. 104] і проводив різноманітні та переважно вдалі торговельні операції.

Торгівля волами, воском, медом, східними і західними товарами швидко збагачувала Кослу. Він досить часто виступав для інших купців кредитором. У 1532 р. Косла навіть звертався з позовом до кам’янецьких лавників на львівського купця Якуба Коріцолі, який заборгував йому 1205 злотих [18, с. 103]. На суді Якуб свого боргу Кослі не заперечував і пообіцяв перед лавниками сплатити заявнику заборговану суму двома частинами. Першу — в серпні 1532 р. на Ярославському ярмарку, а другу — на день Симона і Юди Апостолів 28 жовтня того ж року” [18, с. 103]. Активну торгівлю з Кам’янцем проводили краківські купці Григір, Єржи і Станіслав Куттетерові. Вони мали в місті навіть своїх факторів (1535 р.), через яких розповсюджували тут західне сукно. В писемних джерелах зафіксована діяльність в місті у 1538 р. купця Яна Гебергачта, а також кравців Вавринця і Матуша, які були вихідцями з Казіміжа (під Краковим) [1, арк. 123; 11, с. 40]. Писемні джерела зафіксували у Кам’янці в 1539 р. купців Яна Козловського з Дубровки Заболотної (біля Радома), Агнеску з Урзедова (1540), Францішка з Стрижова [1, арк. 54, 56] і т.д.

(читати продовження)

Закладки:
  • Print
  • Digg
  • Sphinn
  • del.icio.us
  • Facebook
  • Mixx
  • Google Bookmarks
  • Blogplay

Коментарі

Залишити відповідь